Казка «Корольок і ведмідь» братів Грімм допомагає зрозуміти, що не завжди перемагає той, хто сильніший. Захотів ведмідь подивитися, який палац у птиці з ім’ям Корольок. Царські хороми виявилися не такими, які уявляв собі ведмідь. Висміяв він сімейство королька. Пташенята образилися на грубість ведмедя, який назвав їх підкидьками. Розповіли діти батькам про образу їх сім’ї, і птиці оголосили війну. Встали за ведмедя всі чотириногі мешканці лісу, а за корольков – всі літаючі: птахи і комахи. Розвідником від літаючого війська став комар, а генералом загону чотирилапих вибрали хитру лисицю…

Текст казки

Одного разу влітку вийшли ведмідь і вовк у ліс на прогулянку, і почув ведмідь таке чудове спів якоїсь птахи, що навіть запитав: «Братик вовк, що це за пташка, що так гарно співає?» — «Про, це цариця всіх птахів, — сказав вовк, — перед нею всі ми повинні схилятися…»

А птах-корольок. «Коли так, — сказав ведмідь, — так мені б дуже хотілося подивитися на її царський палац; підемо, зведи мене туди». — «Так не годиться, — сказав вовк, — тобі доведеться почекати прибуття самої цариці».

Незабаром після того прилетіла пані цариця і корм тримала в дзьобі, і її чоловік теж, і обидва збиралися годувати своїх пташенят. Ведмідь охоче б пішов за ними, але вовк втримав його і сказав: «Ні, ти повинен почекати, поки цар і цариця знову відлетять».

Помітили вони те дупло, в якому було збудоване гніздо королька, і пішли геть.

Але ведмедю не терпілося: хотілося подивитися на царський палац, і він трохи згодом знову повернувся на те ж місце.

А цар з царицею як раз в цей час були у відльоті; заглянув ведмідь в дупло і бачить — лежать там п’ять чи шість пташенят в гнізді. «Так це-тобто царський палац? — скрикнув ведмідь. — Ну і жалюгідний ж цей палац! Та й ви, які ви царські діти? Ви — просто підкидьки!»

Як почули це юні пташенята-корольки, так і озлились, і закричали: «Ні, ми не підкидьки! Наші батьки чесні люди! Ведмідь! Так і знай — доведеться тобі за ці слова відповідати!»

Ведмідь і вовк цієї загрози злякалися, вони повернули оглоблі і подалися в свої барлоги.

А юні пташенята-корольки продовжували кричати й галасувати, і коли їх батьки знову повернулися з кормом, вони їм сказали: «Ми не доторкнемося до жодної мушиной ніжці, хоча б нам довелося й помирати з голоду, поки ви не підтвердите нам, що ми діти чесних батьків, а не підкидьки! А то приходив сюди ведмідь і наважився нас так выбранить!»

Тоді сказав старий корольок: «Заспокойтеся, це буде доведено!» Потім він полетів зі своєю супругою до печери ведмедя, опустився перед входом до неї і крикнув туди: «Старий буркотун-ведмідь, навіщо ти выбранил моїх дітей? Це тобі даром не пройде — ми це справа кривавою війною вирішимо!»

Таким чином, була оголошена ведмедю війна, і на неї були покликані всі чотириногі: бик, осел, весь рогата худоба, олень, лось і всі які не є звірі на землі. А корольок скликав всіх літаючих в повітрі: не тільки птахів, великих і малих, але також мух і комарів, бджіл і шершнів.

Коли прийшов час війни починатися, корольок вислав розвідників, щоб довідатися, хто призначений головним командиром в неприятельском війську.

Комар був на цій стороні хитріше за всіх, літав по лісі, де ворог збирав свої сили, і нарешті, сів під листком на дереві, під яким ворожим військом був прийнятий пароль.

Ось і піднявся зі свого місця ведмідь, підкликав до себе лисиця і сказав: «Ліс, ти лукавее всіх звірів! Тобі і бути генералом і командувати нами». — «Добре, — сказав лис, — але який же умовний знак нам прийняти?»

Ніхто не знав.

Тоді лис промовив: «Хвіст у мене прекрасний, довгий і пухнастий, і дуже нагадує собою пучок червоних пір’я; якщо я хвіст буду тримати прямо і вгору, це означатиме, що все йде гаразд, і вам всім тоді слід наступати; коли я опущу хвіст, то біжіть що є сили».

Все це вислухав комар, полетів назад і про все в подробиці доповів корольку.

Коли настав той день, в який належало дати рішучу битву, збіглося все чотириноге воїнство з таким шумом, що земля від нього тремтіла.

І корольок також прилетів по повітрю зі своїм військом, яке кричало, носилося і дзижчало в повітрі так, що ставало страшно, і стали обидва війська сходитися на битву…

А корольок і вислав шершня, наказавши йому вжалити лисицю в самий хвіст.

Після першого уколу жалом лисиця тільки здригнулася так ногою дрыгнула, проте ж винесла біль і все ще продовжувала тримати хвіст прямо і високо; при другому уколі жала вона хвіст на мить опустила; при третьому уколі — не витримала, вискнула і підвернула хвіст між ніг.

Трохи тільки це звірі побачили, їм прийшло в голову, що все вже втрачено, і всі вони пустилися бігти, кожен до свого логовищу.

Так птахи і виграли бій.

Тоді полетіли корольок і його дружина своїм діткам і закричали їм: «Дітки, радійте, і їжте, і пийте на здоров’я — перемога за нами!» Молоді птенчики, проте ж, відповідали: «І тепер ще є не станемо; хай-но перш ведмідь прийде до нашого гнізда та вибачиться і визнає, що ми діти чесних батьків».

Полетів корольок до логовищу ведмедя і крикнув: «Старий буркотун, іди-но до гнізда моїх пташенят, проси у них прощення та визнай їх дітьми чесних батьків, не то у тебе все ребра пересчитаю».

І ось поплентався ведмідь у великому страху до гнізда і просив вибачення.

Тільки тут юні пташенята королька були цілком задоволені, сіли в гурток, стали їсти і пити, і веселилися до пізньої ночі.