Гумористична народна казка «Хто перший заговорить» про складних сімейних відносинах діда з бабою. Зіткнулися два характеру на побутовому ґрунті – хто помиє брудний горщик. Дід стверджував – чоловіча справа не возитися на кухні, баба відчайдушно опиралася. Сперечалися до хрипоти, поки не придумали, хто перший заговорить, той мити. Ніч проспали, ранок пролежали, один на одного дивляться і мовчать. Навіть щі себе не варять і корови самі себе не доять, ось і орала худоба голодна, тільки господарством, зрозуміло, зайнятися нікому. Занервували сусіди, чи не сталося чого…

Текст казки

Жили-були старий зі старою – ледачі-преленивые! Один на іншого всяку роботу перекидав. Треба хату до ночі на гак замкнути – у них суперечка:

– Тобі замикати!

– Ні, тобі!

Відмикати вранці – знову суперечка:

– Тобі відмикати!

– Ні, тобі! Я вчора замикала!

От раз надумали вони кашу зварити. Після суперечок та сварок зварила стара горщик каші.

Сіли вони, їли кашу. Треба було мити горщик. Почали старий зі старою знову сперечатися. Баба каже:

– Я кашу варила, а тобі горщик мити!

– Ні, – каже старий, – раз ти варила тобі і мити! А я ніколи в житті горщики не мив, і ніколи мити не буду!

– А я сто разів мила, більше не хочу!

– Ач ти вперта та ледача!

– Сам такий!

Сперечалися-сперечалися – жоден не бажає горщик мити. Залишився горщик немитий. Глянув на нього старий і каже:

– Стара, а стара!

– Чого тобі?

– А горщик-то немитий.

– Візьми та вимий!

– Сказав я тобі: не моя це справа!

– І я тобі казала: не моє!

І давай сперечатися та сваритися. Втомилася старий сперечатися і каже:

– Ось що я придумав: хто завтра вранці перший заговорить, той і горщик мити!

Згодилася стара. Полягали вони спати: баба на печі, старий – на лавці. Горщик на столі немитий залишився.

Проспали вони ніч. Зійшло сонечко, ранок настав. Баба на печі лежить, не встає, старенький на лавці лежить. Мовчать обоє. Хто кого перемолчит?

У хліві корова мукає – доїти її треба гнати череду. Півень та кури кричать – на двір вийти хочуть. Порося верещить – їсти просить. Стара лежить – очима водить. З печі не встає. Старий на неї поглядає – з лавки не піднімається. Горщик на столі немитий варто.

Люди напрацювалися, сіли обідати, а старий та старух всі лежать.

Дивуються ближні сусіди: що таке? Не біда яка трапилася? Чому стара корову в череду не вигнала? Чому у неї пічка не топиться?..

Прийшли , смикнули двері – замкнені двері зсередини на гачок. Стали стукати. Ніхто не відгукується.

Тут вже й далекі сусіди зібралися, стали раду радити: що робити?

– треба, – кажуть, – виламати двері так подивитися – не вчаділи вони, не померли чи обидва?

Виламали двері, увійшли в хату. Дивляться: баба на печі лежить, старий – на лавці, обидва дихають, в обох очі відкриті – обидва живі.

Сусіди питають:

– Що у вас сталося? Чому цілий день лежите? Або нездорові?

Стара мовчить, і старий мовчить.

Сусіди нічого зрозуміти не можуть. Народу повна хата набилася, всі кажуть, шумлять, водою на старого зі старою бризкають, за рукави їх смикають.

А стара і старий мовчать, як биті.

Побігли за попом:

– Може, він знає, може, він розуміє!

Прийшов піп. Підійшов до печі, запитує стару:

– Що у вас сталося тут, чому оніміли?

Мовчить стара, тільки недобро на попа поглядає. Поп до старого:

– Чи язик відсох?

Мовчить старий. Піп каже:

– Треба з ними залишити кого-небудь, поки вони не прийдуть. Одних їх кидати не можна. Хто з ними залишиться? Хто доглядати за ними буде?

Одна баба каже:

– Мені ніколи, мені прати білизну та полоскати.

Інша каже:

– Мені хлопців годувати.

І тієї колись, і інший колись, а третій времечка немає.

Тут одна стара і висловилася:

– Я б, – каже, – стала за ними доглядати, та мені плату за це покласти треба. Так-то я не згодна час проводити.

– Вірно, – каже піп, – треба тобі за труди отримувати плату. Тільки що ж тобі дати?

Повів він очима по хаті і побачив біля дверей на цвяху бабину теплу шубу.

– Ось, – каже, – візьмеш цю шубу за свої послуги!

Тільки він промовив це, як стара скок з печі – до шубі. Вхопилася за неї і давай кричати:

– Та де це бачено, де це чувано чужим добром розпоряджатися? Так я цю шубу тільки минулого літа пошила! Та я за неї всякому очі выцарапаю і волосья вирву!

Тут і старий схопився з лавки – кинувся до старої, розмахує руками, кричить на весь голос:

– Ага, стара, тобі горщик мити! Тобі! Ти перша заговорила! Ти!

Плюнув піп, і всі сусіди плюнули:

– А ну їх до біса! Коли вони живі і здорові, нехай самі й розбираються, кому мити горщик!