Казка Гречка: Андерсен – читати онлайн

Яскравий приклад творчої інтерпретації народного перекази являє собою казка «Гречка» Андерсена Р. Х. У ній письменник пояснює, чому після грози вона виглядає так, наче її обпалило вогнем блискавки. Андерсен стверджує, що дізнався цю історію від горобця, якому про все розповіла стара верба.

Вербу оточували безкраї поля, засіяні різними злаками. Жито, ячмінь і овес поступово зріли, схилялися до землі від тяжкості колосків. Одна гречка загордилася себе красивіше всіх і вперто тяглася вгору…

Текст казки

Часто, коли після грози йдеш полем, бачиш, що гречку обпалило начорно, ніби по ній пробіг вогонь; селяни в таких випадках кажуть: «Це її обпалило блискавкою!» Але чому?
А ось що я чув від горобця, якому розповідала про це стара верба, що росте біля гречаного поля — дерево таке велике, поважне і старий – престарий, всі коряве, з трещиною посередині. З тріщини ростуть трава і ожина; гілки дерева, немов довгі зелені кучері, звисають до самої землі.

Поля навколо верби були засіяні житом, ячменем і вівсом — чудесним вівсом, схожим, коли дозріє, на гілочки, засіяні маленькими жовтенькими канарками. Хліба стояли прекрасні, і чим повніше були колосся, тим нижче схиляли вони в покорі свої голови до землі.

Тут же, біля старої верби, було поле з гречкою; гречка не схиляла голови, як інші хліба, а трималася гордо і прямо.

– Я не бідніше хлібних колосків! — говорила вона. — Та до того ж ще красивіше. Мої квіти не поступляться квітів яблуні. Любо-дорого подивитися! Чи знаєш ти, стара верба, кого-небудь красивіше мене?

Але верба тільки хитала головою, ніби бажаючи сказати: «Звичайно, знаю!» А гречка гордовито говорила:

– Дурне дерево, у нього від старості з шлунка трава росте!

Раптом піднялася страшна негода; всі польові квіти згорнули пелюстки і похилили свої голівки; одна гречка красувалася раніше.

Дивіться також:  Казка Свічки: Андерсен - читати онлайн

– Схили голову! — говорили їй квіти.

– Нема чого! — відповідала гречка.

– Схили голову, як ми! — закричали їй колосся. — Зараз промчить під хмарами ангел бурі! Крила його доходять до самої землі! Він знесе тобі голову, перш ніж ти встигнеш взмолиться про пощаду!

– Ну, а я все-таки не схилю голову! — сказала гречка.

– Згорни пелюстки і схили голову! — сказала їй стара верба. — Не дивись на блискавку, коли вона роздирає хмари! Сам чоловік не насмілиться цього: у цей час можна заглянути в саме небо господнє, а за такий гріх господь карає людину сліпотою. Що ж тоді нас чекає? Адже ми, бідні польові злаки, куди нижче, нікчемніший людини!

– Нижче? — сказала гречка. — Так от я візьму і загляну в небо господнє!

І вона справді зважилася на це у своєму горделивом завзятості. Тут така блиснула блискавка, як ніби весь світ загорівся, коли ж знову прояснилося, квіти і хліба, освіжені і омиті дощем, радісно вдихали в себе м’який, чисте повітря. А гречка була вся опалена блискавкою, вона загинула і нікуди більше не годилася.

Стара верба тихо ворушила гілками на вітрі; з зеленого листя падали великі дощові краплі; дерево ніби плакало, і горобці запитали його:

– Про що ти? Подивися, як славно навкруги, як світить сонечко, як біжать хмари! А що за аромат несеться від квітів і кущів! Про що ж ти плачеш, стара верба?

Тоді верба розповіла їм про зарозумілою гордості і про кари гречки; гордість завжди буває покараним. Від воробйов ж почув цю історію і я: вони прощебетали мені її якось раз увечері, коли я попросив їх розповісти мені казку.