Головний герой казки «Ганс Чурбан» Андерсена – молодший з трьох братів, які захотіли посвататися до красуні-королевне. Вона оголосила, що вибере собі в чоловіки будь-якого, хто зуміє спритно підтримати розмову і постояти за себе.

Весь тиждень готувалися двоє старших братів, щоб догодити королевне. Перший був настільки розумний, що міг напам’ять розповісти латинський словник цілком, а другий вмів керувати цехом робітників. Про молодшого ніхто і не пам’ятав – адже йому було далеко до розумних старших братів…

Текст казки

Була в одному селі стара садиба, а у старого, власника її, було два сина, та таких розумних, що і наполовину було б добре. Вони збиралися посвататися до королевне; це було можна, — вона сама оголосила, що вибере собі в чоловіки людини, який найкраще зуміє постояти за себе в розмові.

Обидва брата готувалися до випробування цілий тиждень, — більше часу у них не було, та й того було досить: знання адже у них були, а це найважливіше. Один знав напам’ять весь латинський словник і місцеву газету за три роки — однаково добре міг переказувати і з початку, і з кінця. Інший грунтовно вивчив всі цехові правила і все, що повинен знати цехової старшина; отже, йому нічого не варто міркувати і про державні справи, — думав він. Крім того, він умів вишивати підтяжки, — ось який був искусник!

— Вже я-то здобуду королівську доньку! — говорили і той і інший.

І от батько дав кожному по прекрасного коня: того, що знав напам’ять словник і газети, вороного, а тому, що мав державним розумом і вишивав підтяжки, білого. Потім брати змастили собі куточки рота риб’ячим жиром, щоб рот швидше і легше відкривався, і зібралися в дорогу. Всі слуги висипали на подвір’я подивитися, як молоді господа сядуть на коней. Раптом є третій брат, — всього їх було троє, та третього ніхто і не рахував: далеко їй було до своїх вчених братів, і звали його просто Ганс Чурбан.

— Куди це ви так розрядилися? — запитав він.

— Їдемо до двору «виговорити» собі королевну! Ти не чув хіба, про що барабанили по всій країні?

І йому розповіли, в чому справа.

— Еге! Так і я з вами! — сказав Ганс Чурбан.

Але брати тільки засміялися і поїхали.

— Батьку, дай мені коня! — закричав Ганс Чурбан. — Мене пристрасть забрала полювання одружитися! Візьме королева мене — гаразд, а не візьме — я сам її візьму!

— Базікало! — сказав батько. — Не дам я тобі коня. Ти й говорить не вмієш! Ось твої браття — ті молодці!

— Коли не даєш коня, я візьму козла! Він мій власний і відмінно довезе мене! — І Ганс Чурбан сів на козла верхи, всадив йому в боки п’яти і пустився вздовж по дорозі. Ех ти, ну як понісся!

— Знай наших! — закричав він і заспівав на все горло.

А брати їхали собі тихенько, мовчки; їм треба було гарненько обдумати всі червоні слівця, які вони збиралися підпустити в розмові з королевной, — адже тут треба було тримати вухо гостро.

— Го-го! — закричав Ганс Чурбан. — Ось і я! Гляньте-но, що я знайшов на дорозі!

І він показав ворону дохлу.

— Колода! — сказали ті. — Куди ти її тягнеш?

— В подарунок королевне!

— Ось, ось! — сказали вони, розреготалися і поїхали вперед.

— Го-го! Ось і я! Гляньте-но, що я знайшов! Такі штуки не кожен день валяються на дорозі! Брати знову обернулися подивитися.

— Колода! — сказали вони. — Адже це старий дерев’яний черевик, та ще без верху! І ти теж подаруєш королевне?

— І його подарую! — відповів Ганс Чурбан.

Брати засміялися і поїхали від нього вперед.

— Го-го! Ось і я! — знову закричав Ганс Чурбан. — Ні, чим далі, тим більше! Го-го!

— Ану, що ти там знайшов? — запитали брати.

— А, ні, не скажу! От зрадіє-то королева!

— Тьху! — плюнули брати. — Так адже це бруд з канави!

— Та ще яка! — відповів Ганс Чурбан. — Найперший сорт, в руках не втримаєш, так і тече!

І він набив собі брудом повний кишеню.

А брати пустилися від нього навскач і випередили його на цілу годину. У міських воріт вони запаслися, як і всі женихи, черговими квитками і стали в ряд. В кожному ряді було по шести чоловік, і ставили їх так близько один до одного, що їм і не можна було ворухнутися. І добре, що так, не те вони распороли б один одному спини за те тільки, що один стояв попереду іншого.

Всі інші жителі країни зібралися біля палацу. Багато заглядали у самі вікна, — цікаво було подивитися, як королева приймає женихів. Женихи входили до залу один за іншим, і як хто увійде, так язик у нього зараз і заберуть!

— Не годиться! — говорила королева. — Геть його!

Увійшов старший брат, той, що знав напам’ять весь словник. Але, постоявши в рядах, він забув рішуче все, а тут ще підлога скриплять, дзеркальна стеля, так що бачиш самого себе догори ногами, біля кожного вікна по три писаря, та ще один радник, і все записують кожне слово розмови, щоб поцупити зараз же в газету та продавати на кутку по два скіллінга, — просто жах. До того ж піч так натопили, що вона розжарився до червоного.

— Яка спека тут! — сказав, нарешті, наречений.

— Так, батьку сьогодні заманулося смажити півників! — сказала королева.

Наречений і рот роззявив, такої розмови він не очікував і не знайшовся, що відповісти, а відповісти йому хотілося якось позабавнее.

— Е-е! — промовив він.

— Не годиться! — сказала королева. — Геть!

Довелося йому забратися геть. За ним з’явився до королевне інший брат.

— Жахливо жарко тут! — почав він.

— Так, ми смажимо сьогодні півників! — відповіла королева.

— Як, що, ка..? — пробурмотів він, і всі писарі написали: «як, що, ка..?»

— Не годиться! — сказала королева. — Геть!

Тут з’явився Ганс Чурбан. Він в’їхав на козлі прямо в залі.

— Ось так спекота! — сказав він.

— Так, я смажу півників! — відповіла королева.

— Ось удача! — сказав Ганс Чурбан. — Так і мені можна буде засмажити мою ворону?

— Можна! — сказала королева. — А в тебе є в чому смажити? У мене немає ні каструлі, ні сковорідки!

— У мене знайдеться! — сказав Ганс Чурбан. — Ось посудинка, та ще з ручкою!

І він витяг з кишені старий дерев’яний черевик і поклав у нього ворону.

— Так це цілий обід! — сказала королева. — Але де ж нам взяти підливку?

— А у мене в кишені! — відповів Ганс Чурбан. — У мене її стільки, що дівати нікуди, хоч кидай! І він зачерпнув з кишені жменю грязюки.

— Оце я люблю! — сказала королева. — Ти скор на відповіді, за словом в кишеню не лазиш, я тебе і візьму в чоловіки! Але чи знаєш ти, що кожне наше слово записується і завтра потрапить у газети? Бачиш, у кожного вікна стоять три писаря, та ще один радник? А радник-то гірше всіх — нічого не розуміє!

Це все вона наговорила, щоб налякати Ганса. А писарі затримали і посадили на підлогу плями.

— Бач, які панове! — сказав Ганс Чурбан. — Ось я зараз почастую його!

І він, не довго думаючи, выворотил кишеню і заліпив раднику все обличчя брудом.

— Це класно! — сказала королева. — Я б цього не змогла зробити, але тепер вивчусь!

Так і став Ганс Чурбан королем, одружився, надів корону і сів на трон.

Ми дізналися все це з газети, яку видає муніципальний рада, а на неї не слід покладатися.