Початок тексту казки «Ельф рожевого куща» схоже на традиційну чарівну історію – описується ельф, який жив в саду, в рожевому кущі. Все ясно, весело, безтурботно проходять дні маленького чарівного істоти. Але ось відбувається подія, що руйнує цю ідилію. Ельф не встигає потрапити в квітку до його закриття на ніч і вирішує переночувати в альтанці в іншому кінці саду. Там він бачить палко закоханих одне в одного юнака і дівчину. На жаль, їх щастю заважає підступний брат закоханої. Він відсилає юнака за море, а потім підступно вбиває. Ельф бачить все це, розповідає нещасній дівчині…

Текст казки

В саду красувався рожевий кущ, весь всипаний чудовими трояндами. В одній з них, найпрекраснішою між усіма, жив домовик, такий крихітний, що людським оком її й не розгледіти було. За кожним пелюсткою троянди у нього було по спальні; сам він був напрочуд ніжний і милий, ну точнісінько гарненький дитина, тільки з великими крилами за плечима. А який аромат стояв в його кімнатах, як красиві і прозорі були їх гени! То були ж ніжні пелюстки троянди.

Весь день грав ельф на сонечку, пурхав з квітки на квітку, танцював на крилах у жвавих метеликів і підраховував, скільки кроків довелося б йому зробити, щоб оббігти всі доріжки і стежини на одному липовому аркуші. За доріжки і стежини він брав жилки листа, та вони й були для нього нескінченними дорогами. Раз не встиг він обійти і половини їх, глядь — сонечко вже зайшло; він і почав, втім, не рано.

Стало холодно, впала роса, подув вітер, ельф вирішив, що пора додому, і заквапився щосили але коли добрався до своєї троянди, виявилося, що вона вже зачинилися і він не міг потрапити в неї; встигли закритися і всі інші троянди. Бідна крихта ельф перелякався ще ніколи не залишався він на ніч без притулку, завжди солодко спав між рожевими пелюстками, а тепер!.. Ах, правда, не минути йому смерті!

Раптом він згадав, що на іншому кінці саду є альтанка, вся обвита чудеснейшими каприфолиями; одному з цих великих барвистих квіток, схожих на роги, він і вирішив проспати до ранку.

І ось він полетів туди. Тес! Тут були люди. гарний молодий чоловік і премиленькая дівчина. Вони сиділи поряд і хотіли б століття не розлучатися — вони так гаряче любили один одного, куди гарячіше, ніж самий добрий дитина любить своїх маму і тата.

— На жаль! Ми повинні розлучитися! — сказав молодий чоловік. — Твій брат не хоче нашого щастя і тому відсилає мене з дорученням далеко-далеко за море! Прощай же, люба моя наречена! Адже я все-таки маю право назвати тебе так!

І вони поцілувалися. Молода дівчина заплакала і дала йому на пам’ять про себе троянду, але спочатку відобразила на ній такий міцний і гарячий поцілунок, що квітка розкрилася. Ельф зараз же влетів в нього і притулився голівкою до ніжним, запашним стінок.

Ось пролунало останнє “прощай”, і ельф відчув, що троянда зайняла місце на грудях молодої людини. О, як билося його серце! Крихта ельф просто не міг заснути від цієї стукотни.

Однак недовго довелося троянду спочити на грудях. Молодий чоловік вийняв її і, проходячи великий темному гаю, цілував квітка так часто і так міцно, що крихта ельф трохи не задохся. Він відчував крізь пелюстки квітки, як горіли губи молодої людини, та й сама троянда розкрилася, наче під променями полуденного сонця.

Тут з’явився інший чоловік — похмурий і злий, це був брат вродливої молодої дівчини. Він витягнув великий гострий ніж і вбив молоду людину, целовавшего квітка, потім відрізав йому голову і зарив її разом з тулубом в пухку землю під липою.

“Тепер про нього не буде і помину! — подумав злий брат. — Мабуть, не повернеться більше. Йому був далекий шлях через море, а в такому шляху неважко попрощатися з життям; ну ось, так воно і сталося! Повернутися він більше не повернеться, і питати про нього сестра мене не посміє”.

І він нашвырял ногами на те місце, де схоронив вбитого, сухого листя і пішов додому. Але йшов він у темряві нічний не один: з ним був крихта ельф. Ельф сидів у сухому… свернувшемся в трубочку липовий листок, що впав лиходієві на голову в той час, як той заривав яму. Закінчивши роботу, вбивця надів на голову капелюх; під нею було страх як темно, і крихта ельф весь тремтів від жаху і від обурення на лиходія.

На зорі злий чоловік вернувся додому, зняв капелюха і пройшов у спальню сестри. Молода красуня квітуча спала і бачила уві сні того, кого вона так любила і хто виїхав тепер, як вона думала, за море. Злий брат нахилився над нею і засміявся злісним, диявольським сміхом; сухий листок випав з його волосся на ковдру сестри, але він не помітив цього і пішов до себе соснуть до ранку. Ельф вибрався з сухого листка, забрався в вухо молодої дівчини і розповів їй у сні про жахливе вбивство, описав місце, де воно сталося, квітучу липу, під якою вбивця закопав тіло, і нарешті додав: “А щоб ти не прийняла всього цього за простий сон, я залишу на твоєму ліжку сухий листок”. І вона знайшла цей листок, коли прокинулася.

О, як гірко вона плакала! Але нікому не сміла бідолаха довірити свого горя. Вікно стояло відчиненим цілий день, крихта ельф легко міг вилетіти в сад і летіти до троянд та інших квітів, але йому не хотілося залишати бідолаху одну. На вікні у квітковому горщику росла троянда; він сів один з її квітів і очей не зводив з убитою горем дівчата. Брат її кілька разів входив у кімнату і був злобно-весела; вона ж не сміла і заїкнутися йому про своє горе.

Як тільки настала ніч, дівчина потихеньку вийшла з дому, вирушила в гаю прямо до липі, розкидала сухе листя, розрила землю і знайшла вбитого. Ах, як вона плакала і благала бога, щоб він послав смерть і їй.

Вона б охоче забрала особливої дороге тіло, так не можна було, і ось вона взяла бліду голову з заплющеними очима, поцілувала холодні губи і скинула землю з прекрасних волосся.

— Залишу собі хоч це! — сказала вона, закопала тіло і знову накидала на те місце сухого листя, а голову забрала з собою, разом з небольшою гілочкою жасмину, який цвів у гаю.

Прийшовши додому, вона відшукала найбільший квітковий горщик, поклала туди голову вбитого, засипала її землею і посадила жасминову гілочку.

— Прощай! Прощай! — прошепотів крихта ельф: він не міг винести такого сумного видовища і полетів в сад до своєї троянди, але вона вже відцвіла, і навколо зеленого плода трималося всього два-три поблекших пелюстки.

— Ах, як скоро приходить кінець усього доброго і прекрасного! — зітхнув домовик.

Врешті-решт він знайшов собі іншу троянду і затишно зажив між її запашними пелюстками. Але щоранку він літав до вікна нещасної дівчини і завжди знаходив її всю в сльозах біля квіткового горщика. Гіркі сльози струмками лилися на жасминову гілочку, і по мірі того, як сама дівчина день від дня блідла і худла, гілочка все росла та зеленіла, пускаючи один відросток за іншим. Скоро з’явилися і маленькі білі бутончики; дівчина цілувала їх, а злий брат сердився і питав, чи не зійшла вона з розуму; інакше він нічим не міг пояснити собі ці вічні сльози, які вона проливала над квіткою. Адже він не знав, чиї закриті очі, чиї рожеві губи перетворилися на землю в цьому горщику. А бідна сестра його схилила раз голову до квітки, так і задрімала; як раз в цей час прилетів крихта ельф, припав до її вуха і став розповідати їй про останній її побачення з милим в альтанці, про пахощі троянд, про кохання ельфів… Дівчина спала так солодко, і серед цих дивовижних мрій непомітно відлетіла від неї життя. Вона померла і з’єдналася на небі з тим, кого так любила.

На жасміні розкрилися білі квіти, схожі на дзвіночки, і по всій кімнаті розлився дивний ніжний аромат — тільки так могли квіти оплакати усопшую.

Злий брат подивився на красивий квітучий кущ, взяв його собі в спадщину після померлої сестри і поставив у себе в спальні біля самого ліжка. Крихта ельф пішов за ним і став літати від одного дзвіночка до іншого: в кожному жив маленький дух, і ельф розповів їм усім про вбитого юнака, про злом брата і про бідну сестру.

— Знаємо! Знаємо! Адже ми виросли з очей і губ вбитого! — відповіли парфуми кольорів і при цьому якось дивно похитали голівками.

Ельф не міг зрозуміти, як вони можуть залишатися такими байдужими, полетів до бджіл, які збирали мед, і теж розповів їм про злом брата. Бджоли переказали це своїй цариці, і та вирішила, що всі вони на наступний же ранок покарають вбивцю.

Але вночі — це була перша ніч після смерті сестри, — коли брат спав біля запашного жасминового куща, кожен дзвіночок розкрився, і звідти вилетів невидимий, але озброєний отруйним списом дух квітки. Всі вони підлетіли до вуха сплячого і стали нашіптувати йому страшні сни, потім сіли на його губи і встромили йому в мову свої отруйні списи.

— Тепер ми помстилися за вбитого! — сказали вони і знову сховалися в білі дзвіночки жасмину.

Вранці вікно в спальні раптом відчинилося, і влетіли ельф і цариця бджіл з своїм роєм; вони з’явилися вбити злого брата.

Але він уже помер. Навколо ліжка юрмилися люди і говорили:

— Його вбив сильний запах квітів.

Тоді ельф зрозумів, що то була помста квітів, і розповів про це цариці бджіл, а вона з усім своїм роєм почала літати і дзижчати навколо пахучого куща. Не можна було відігнати бджіл, і хтось з присутніх хотів забрати кущ в іншу кімнату, але одна бджола вжалила його в руку, він впустив квітковий горщик, і той розбився вщент.

Тут усі побачили череп убитого і зрозуміли, хто був убивця.

А цариця бджіл з шумом полетіла по повітрю і жужжала про помсту квітів, про ельфа і про те, що навіть за самим крихітним пелюсткою ховається хтось, хто може розповісти про злочин та покарати злочинця.