Казка Дзвоновий вир: Андерсен – читати онлайн

Які таємниці зберігає церковний дзвін, коли-то впав у глибоке озеро? Про це розповідає казка «Дзвони вир» Андерсена. Звучання старовинного дзвони, що доноситься з глибини темних вод, часом лякає місцевих жителів – їм здається, що він віщує швидку смерть когось із них. Але звуки, що доносяться з дна озера – не що інше як його діалог з водяним, що живуть поруч.

Історії, які розповідає головний герой казки, іноді лякають і змушують дивуватися…

Текст казки

Бом-бом! – лунає дзвін з дзвонового виру річки Оденсе. «Це що за річка?» Її знає будь-яка дитина в місті Оденсе; вона огинає сади і пробігає під дерев’яними мостами, прагнучи із шлюзів до водяному млині. В річці плавають жовті латаття, колишуться темно-коричневі султанчики очерету і висока оксамитова осока. Старі дуплисті, кривобокі, скорчившиеся верби, що ростуть біля монастирського болота і луки белильщика, нависають над водою. З іншого берега тягнуться сади. І всі вони різні. В одних ростуть чудові квіти, красуються чистенькі, наче іграшкові, альтанки, в інших видніється одна капуста, а інших так і самих не видно: густі, розкидисті кущі бузини тісняться до самої річки, яка місцями так сильно, що веслом і не дістати до дна. Найглибше місце – проти Дівочого монастиря; зветься воно дзвоновим болотом, і в безодні цій живе водяний. Весь день, доки сонячні промені проникають у воду, він спить, а вночі, при світлі місяця і зірок, спливає на поверхню. Він дуже старий. Ще бабуся моя чула від своєї бабусі, що він живе один-однісінький і немає у нього іншого співрозмовника, крім величезного старого церковного дзвону. Коли-то дзвін цей висів на дзвіниці церкви Санкт-Альбані; тепер ні від дзвіниці, ні від церкви не залишилося і сліду.

Бом-бом-бом! – дзвонив дзвін, коли ще висів на дзвіниці, і раз ввечері, на заході сонця, розкачувався гарненько, зірвався і полетів… Блискуча мідь так і заясніла пурпуром в променях призахідного сонця.

«Бом-бом! Йду спати!» – задзвонив дзвін і полетів прямо в річку Оденсе, в найглибше місце, яке і прозвали з тих пір вони болотом. Але не вдалося дзвону заснути, заспокоїтися: він дзвонить в оселі водяного так, що чути інший раз і на березі. Люди кажуть, що дзвін його віщує чиюсь смерть, але це неправда. Дзвін дзвонить, розмовляючи з водяним, і той тепер вже не такий самотній, як раніше.

Про що дзвонить дзвін? Дзвін дуже старий; кажуть, що він дзвонив на дзвіниці ще раніше, ніж народилася бабушкіна бабуся, і все-таки він дитина в порівнянні з самим водяним, дивовижним старим, в штанях з угриной шкіри і лускатої куртці з жовтим лататтям замість гудзиків, у волоссі у нього очерет, борода покрита зеленою тванню, а це не дуже красиво!

Щоб переказати все, про що дзвонить дзвін, знадобилися б цілі роки. Він дзвонить про те, про се, повторює одне і те ж не раз і не два, іноді так, іноді коротко – як йому заманеться. Він дзвонить про старих, похмурі, суворі часи…

«На дзвіницю церкви Санкт-Альбані підіймався чернець, молодий, красивий, але замислений, задумчивее всіх… Він дивився на слухове віконце на річку Оденсе, русло якої було тоді куди ширше, на болото, що було тоді озерцем, і на зелений Монастирський пагорб. Там височів Дівочий монастир; в келії однієї черниці світився вогник… Він знав її коли-то!.. І серце його билося сильніше при спогаді про неї!.. Бом-бом!»

Дивіться також:  Казка Альбом Хресного: Андерсен - читати онлайн

Так от про що дзвонить дзвін.

«Піднімався на дзвіницю і недоумкуватий послушник настоятеля. Я міг би розбити йому чоло своїм важким мідним краєм: він сідав якраз піді мною, та ще в той час, коли я гойдався і дзвонив. Бідняк бив двома паличками по підлозі, немов грав на цитрі, і співав: «Тепер я можу співати голосно про те, про що не смію і шепотіти, співати про все, що приховано за тридевятью замками!.. Холодно, сиро!.. Щури пожирають їх живцем!.. Ніхто не знає про те, що ніхто не чує – навіть тепер, – дзвін гуде: бом-бом!»

«Жив-був король, звали його Кнуд. Він низько кланявся і єпископам і ченцям, але, коли став тіснити ютландцев важкими поборами, вони взялися за зброю і прогнали його, як дикого звіра. Він сховався в церкві, замкнув ворота та двері. Розлючений натовп обклала церква; я чув її ревіння; ворони і галки зовсім перелякалися і в сум’ятті то злітали на дзвіницю, то відлітали геть, витріщалися на натовп, заглядали у вікна церкви і голосно волали про те, що бачили. Король Кнуд лежав розпростертий перед вівтарем і молився; брати його, Ерік і Бенедикт, стояли біля нього з оголеними мечами, готуючись захищати короля; але віроломний слуга Блаке зрадив свого пана.

Натовп дізналася, де знаходиться король, і у вікно був пущений камінь, який убив його на місці… То-то ревла та вила дика юрба, птахи кричали, а я гудів, а я співав: бом-бом-бом!»

Церковний дзвін висить високо, бачить далеко! Його відвідують птахи, і він розуміє їх мову! Відвідує його і вітер, вриваючись в слухові вікна, в усі отвори і щілини, а вітер знає про все від повітря – повітря є всюди, де є життя, проникає навіть в легені людини і сприймає кожен звук, кожне слово, кожен подих!.. Повітря знає про все, вітер розповідає, дзвін слухає йому і дзвонить на весь світ: бом-бом-бом!..

«Але аж надто багато доводилося мені слухати і пізнавати, сил не вистачало дзвонити про все! Я втомився, отяжелел, і балка обламалася, а я полетів по сяючому повітрю прямо в глибину ріки, де живе водяний! Він самотній, і ось я розповідаю йому з року в рік про те, що чув і бачив: бом-бом-бом!»

Так ось який дзвін лунає з дзвонового виру річки Оденсе, – я чув про це від бабусі.

А шкільний вчитель наш каже: «Який там може дзвонити дзвін? Ніякого там немає дзвони! Немає а водяного – водяних зовсім немає!» Коли ж чується веселий передзвін церковних дзвонів, він говорить, що це звучать, власне, не дзвони, а повітря; повітря виробляє звук.

То ж говорила і бабуся зі слів церковного дзвону; у цьому вчитель зійшовся з нею, значить, це так і є.

«Дивись в обидва і на себе оглядайся!» – кажуть і бабуся і вчитель.

Так, повітря знає про все! Він і навколо нас і в нас, він оголошує всі наші думки, всі наші діяння і буде розносити їх куди довше, ніж дзвін, що лежить в глибині річки біля водяного. Повітря розголошує все в небесній глибині, і звуки зникають вище, далі, нескінченно далеко, поки не дійдуть до небесних дзвонів і ті, в свою чергу, не задзвонять: бом-бом-бом!