Казка Буря-богатир Іван коровий син: читати онлайн

Про те, як Іван не раз врятував своїх братів від неминучої загибелі, оповідає казка «Буря-богатир Іван коровий син».

В одному царстві сталася новина: цариця, дівка-служниця і коровушка народили однакових синів. Стали іменувати їх Іванами. Вирушили брати з двору, на світ подивитися і себе показати, і стали гадати, хто ж з них головний. Кинули жереб, і виявилося, що головним був Буря-богатир. Братам це було не до вподоби, але робити нічого, а Іван коровий син трьох зміїв перерубав, їх дружин обхитрив, а царевича посватав за індійську королевну, провчивши непокірну дівчину.

Текст казки

У деякому царстві, у деякій державі жив-був король зі своєю королевою; не мали вони дітей, а жили разом до десяти років, так що король послав по всім царям, що по всіх містах, по всім народам — за білоокої: хто б міг полікувати, щоб королева завагітніла? З’їхалися князі і бояри, багаті купці і селяни; король нагодував їх досхочу, напоїв всіх п’яний і почав випитувати. Ніхто не знає, не відає, ніхто не береться сказати, від чого б королева могла плід понести; тільки взявся селянський син. Король виймає і дає йому полну жменю червінців і призначає терміном три дні.

Ну, селянський син взятися взявся, а що сказати того йому й у сні не снилося; він вийшов з міста і міцно задумався. Попадається йому назустріч старенька:

– Скажи мені, селянський син, про що ти задумався?

Він їй відповідає:

– Мовчи, стара хрычовка, не досаждай мені!

Ось вона забігла вперед і каже:

– Скажи мені думу свою міцну; я чоловік старий, все знаю.

Він подумав:

– За що я її избранил? Може бути, що і знає.

– От, бабусю, я взявся королю сказати, від чого б королева плід понесла; так сам не знаю.

– То-то! А я знаю; піди до короля і скажи, щоб зв’язали три неводи шовкові; яке море під віконцем — у ньому є щука златокрылая, проти самого палацу завжди гуляє. Коли впіймає її король так виготовить, а королева поїсть, тоді і понесе дітище.

Селянський син сам поїхав ловити на морі; закинув три неводи шовкові — щука схопилася і порвала всі три неводи. В інший раз кинув — тож порвала. Селянський син зняв з себе пояс і з шиї шовкову хустинку, зав’язав ці неводи, закинув в третій раз — і зловив щуку златокрылую; невимовно зрадів, взяв і поніс до короля. Король наказав цю щуку вимити, вичистити, засмажити і подати королеві. Кухарі щуку чистили так мили, помиї за віконце лілі: прийшла корова, ополощины випила. Як скоро кухаря щуку засмажили, прибігла дівка-чернавка, поклала її на блюдо, понесла до королеви, так дорогий відірвала крильце і спробувала. Всі три понесли в один день, в один час: корова, дівка-чернавка і королева.

Скоро казка мовиться, та не скоро справа робиться. Через кілька часу приходить з обори скотница, доповідає королю, що корова народила людини. Король дуже здивувався; не встиг він прийняти ці мови, як біжать сказати йому, що дівка-чернавка народила хлопчика точь-в-точь як коров’ячий син; а слідом за тим приходять доповідати, що і королева народила сина точь-в-точь як коров’ячий — голос у голос, волос у волос. Чудові вродили хлопчики! Хто зростає по роках, а вони ростуть по годинах; хто в рік — вони в годину такі, хто в три роки — вони в три години. Стали вони на віці, заслышали в собі силу могутню, богатирську, приходять до батька-короля і просяться в місто погуляти-людей подивитись і себе показати. Він дав їм, покарав гуляти тихо і смирно і дав грошей стільки, скільки змогли взяти.

Пішли добрі молодці: один називався Іван-царевич, інший Іван девкин син, третій Буря-богатир Іван коровий син; ходили-ходили, нічого не купили. От Іван-царевич вгледів скляні кульки й каже братам:

– Давайте, братці, купимо по кульці так станемо кидати вгору; хто кине вище, той у нас буде старший.

Брати погодилися; кинули жеребий — кому кидати вперед? Вийшло Іван-царевича. Він кинув високо, а Іван девкин син ще вище, а Буря-богатир коровий син так закинув, що з уваги пропав, і каже:

– Ну, тепер я над вами старший!

Іван-царевич розсердився:

– Як так! Коровий син, а хоче бути старшим!

На то Буря-богатир йому відповідав:

– Видно, так богу завгодно, щоб ви мене слухалися.

Пішли вони шляхом-дорогою, приходять до Чорного моря, в море квокче, гад. Іван-царевич каже:

– Давайте, братці, хто цей гад вгамує, той з нас буде великий!

Брати погодилися. Буря-богатир каже:

– Унимай ти, Іван-царевич! Уймешь — будеш над нами старший.

Він почав кричати, вгамовувати, гад пущі розлютився. Потім почав вгамовувати Іван девкин син — теж нічого не зробив. А Буря-богатир закричав так свою паличку у воду кинув — пеклі як не бувало! І знову каже:

– Я над вами старший!

Іван-царевич розсердився:

– Не хочемо бути меншими братами!

– Ну так залишайтеся самі по собі! — сказав Буря-богатир і вернувся у свою вітчизну; а ті два брати пішли — куди очі дивляться.

Король дізнався, що Буря-богатир один прийшов, і наказав посадити його у фортецю; не дають йому ні пити, ні їсти три доби. Богатир застукав кулаком в кам’яну стіну і закричав богатирським голосом:

– Доповісте-ка своєму королю, а мою названому батькові, за що, про що він мене не годує? Мені ваші стіни — не стіни, і решітки — не решітки, схочу — все кулаком расшибу!

Негайно доповідають все це короля; король приходить до нього сам і каже:

– Що ти, Буря-богатир, похваляєшся?

– Названий мій батюшка! За що, про що ти мене не годуєш, три доби голодним смертю моришь? Я не знаю за собою ніякої провини.

– А куди ти подів моїх синів, а своїх братів?

Буря-богатир коровий син розповів йому, як і що було:

– Брати живі-здорові, нічим неушкоджені, а пішли — куди очі дивляться.

Король питає:

– Чого ж ти з ними не пішов?

– Тому, що Івану-царевичу хочеться бути старшим, а за жеребом мені дістається.

– Ну добре! Я пошлю вернути їх.

– Буря-богатир каже:

– Ніхто, окрім мене, не наздожене їх; вони пішли в такі місця — в зміїні краю, де виїжджають з Чорного моря три змія шести-, дев’яти – і двенадцатиглавые.

– Король почав його просити; Буря-богатир коровий син зібрався в шлях в доріженьку, взяв патерицю бойову і меч-кладенець і пішов.

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться; йшов-йшов і наздогнав братів поблизу Чорного моря біля калинового мосту; біля того мосту стовп стоїть, на стовпі написано, що тут виїжджають три змія. -Здрастуйте, братці.

– Вони йому зраділи і відповідають:

– Здрастуй, Буря-богатир, наш старший брат!

– Що, видно, не смачно вам — що на стовпі написано?

Оглянувся кругом — біля мосту хатинка на курячих ніжках, на пєтухової голівці, до лісу передом, а до них задом. Буря-богатир і закричав:

– Хатинко, хатинко! Устойся та улягся до лісу задом, а до нас передом. Хатинка перекинулася; зійшли в неї, а там стіл накритий, на столі всього багато — і кушаньев і різних напоїв; в кутку стоїть ліжко тесів, на ній лежить пухова перина. Буря-богатир каже:

– От, братики, якщо б не я, вам би нічого цього не було.

Сіли, пообідали, потім лягли відпочити. Вставши, Буря-богатир каже:

– Ну, братці, сьогоднішню ніч буде виїжджати змій шестиглавый; давайте кидати жеребий, кого вартувати?

Кинули — дісталося Івану девкину синові; Буря-богатир йому і каже:

– Дивися ж, вискочить з моря глечик і стане перед тобою танцювати, ти на нього не дивись, а візьми наплюй на нього, так і розбий.

Девкин син як прийшов, так і заснув. А Буря-богатир, знаючи, що його брати — люди ненадійні, сам пішов; ходить по мосту та тростиною постукує. Раптом вискочив перед ним глечик, так і танцює; Буря-богатир наплював-нахаркал на нього і розбив на дрібні частини. Тут качка крякнула, береги дзенькнули, море взболталось, море всколыхалось — лізе чудо-юда, мосальская губа: змій шестиглавый; свиснув-гаркнув молодецьким посвистом, богатирським покриком:

– Сівка-бурка, віща каурка! Стань переді мною, як лист перед травою.

Кінь біжить, тільки земля тремтить, з-під ніг ископыть по сінній копиці летить, з вух і ніздрів дим валить. Диво-юда сів на нього і поїхав на калиновий міст; кінь під ним спотикається.

– Що ти, вороняче м’ясо, спотикаєшся: одного чуєш алі недруга?

Відповідає добрий кінь:

– Нам є недруг — Буря-богатир коровий син.

– Брешеш, вороняче м’ясо! Його кісток сюди ворона в міхурі не занашивала, не тільки йому самому бути!

– Ах ти, диво-юда! — відгукнувся Буря-богатир коровий син, — ворона кісток моїх не занашивала, я сам тут погуливаю.

Змій його питає:

– Навіщо ти приїхав? Сватати моїх сестер алі дочок?

– Ні, брат, у полі з’їжджатися — ріднею не рахуватися; давай воювати.

Буря-богатир розійшовся бойовою палицею розмахнувся — три голови йому зніс, в інший раз решта зніс. Взяв тулуб розсік так і в море кинув, голови під калиновий міст сховав, а коня прив’язав до ніг девкину синові, меч-кладенець поклав йому в голови; сам пішов в хатинку і ліг спати, як ні в чому не бував. Іван девкин син прокинувся, побачив коня і дуже зрадів, сів на нього, поїхав до хатинки і кричить:

– Ось Буря-богатир не велів мені дивитися на глечик, а я подивився, так господь і коня мені дав!

Той відповідає:

– Тобі дав, а нам ще пообіцяв!

На другу ніч діставалося Івану-царевичу вартувати; Буря-богатир і йому сказав про кувшинчике. Царевич став походжати по мосту, тростиною постукувати — вискочив глечик і почав перед ним танцювати; він на нього задивився і заснув міцним сном. А Буря-богатир, не сподіваючись на брата, сам пішов; по мосту походжає, тростиною постукує — вискочив глечик, так і танцює. Буря-богатир наплював-нахаркал на нього і розбив вщент. Раптом качка крякнула, береги дзенькнули, море взболталось, море всколыхалось — лізе чудо-юда, мосальская губа; свиснув-гаркнув молодецьким посвистом, богатирським покриком:

– Сівка-бурка, віща каурка! Стань переді мною, як лист перед травою.

Кінь біжить, тільки земля тремтить, з вух і ніздрів дим стовпом валить, з рота вогняне полум’я пашить; став перед ним як укопаний. Сів на нього диво-юда змій дев’ятиглава, поїхав на калиновий міст; в’їжджає на міст, під ним кінь спотикається. Б’є його диво-юда по крутих стегнах:

– Що, вороняче м’ясо, спотикаєшся — чуєш одного алі недруга?

– Нам є недруг — Буря-богатир коровий син.

– Брешеш ти! Його кісток ворона в міхурі не занашивала, не тільки йому самому бути!

– Ах ти, диво-юда, мосальская губа! — відгукнувся Буря-богатир, — сам я тут інший рік разгуливаю.

– Що ж, Буря-богатир, на сестер моїх алі на дочках сватаешься?

– У полі з’їжджатися — ріднею не рахуватися; давай воювати!

Буря-богатир розійшовся бойовою палицею розмахнувся — три голови, як купини, зніс; в іншій розмахнувся — ще три голови зніс; а в третій і інші зрубав. Взяв тулуб, розсік та в Чорне море кинув, голови під калиновий міст заховав, коня прив’язав до ніг Івана-царевича, а меч-кладенець поклав йому в голови; сам пішов в хатинку і ліг спати, як ні в чому не бував. Вранці Іван-царевич прокинувся, побачив коня ще краще першого, зрадів, їде і кричить:

– Гей, Буря-богатир, не велів ти мені дивитися на глечик, а мені бог дав коня краще першого. Той відповідає:

– Вам бог дав, а мені тільки пообіцяв!

Підходить третя ніч, збиратися Буря-богатир на караул; поставив стіл і свічку, увіткнув в стіну ножик, повісив на нього рушник, дав братам колоду карт і каже:

– Грайте, хлопці, в карти, та мене не забувайте; як стане свічка тліти, а з цього рушники буде в тарілці кров прибувати, то біжіть мерщій на міст, до мене на підмогу.

Буря-богатир по мосту походжає, тростиною постукує — вискочив глечик, так і танцює; він на нього наплював-нахаркал і розбив на дрібні частини. Раптом качка крякнула, береги дзенькнули, море взболталось, море всколыхалось — лізе чудо-юда, мосальская губа: змій двенадцатиглавый; свиснув-гаркнув молодецьким посвистом, богатирським покриком:

– Сівка-бурка, віща каурка! Стань переді мною, як лист перед травою.

Кінь біжить, тільки земля тремтить, з вух і ніздрів дим стовпом валить, з рота вогняне полум’я пашить; прибіг і став перед ним як укопаний. Диво-юда сів на нього і поїхав; в’їжджає на міст, кінь під ним спотикається.

– Що ти, вороняче м’ясо, спотикаєшся? Чи відчув недруга?

– Нам є недруг — Буря-богатир коровий син.

– Мовчи, його кісток сюди ворона в міхурі не занашивала!

– Брешеш ти, диво-юда, мосальская губа! Я сам тут третій рік погуливаю.

– Що ж, Буря-богатир, на моїх сестер алі дочок хочеш одружитися?

– У полі з’їжджатися — ріднею не рахуватися; давай воювати.

– А, ти вбив моїх двох братів, так думаєш і мене перемогти!

– Там що бог дасть! Тільки послухай, диво-юда, мосальская губа, ти з конем, а я пішки; домовленість краще всього: лежачого не бити.

Буря-богатир розійшовся бойовою палицею розмахнувся — і відразу зніс три голови; в іншій розійшовся — змій його збив.

Богатир кричить:

– Стій, диво-юда! Задум був: лежачого не бити.

Диво-юда дав йому впоратися; той встав — і зразу три голови полетіли, як купини. Почали вони битися, кілька годин возилися, обидва з сил вибилися; у змія ще три голови пропали, у богатиря палиця лопнула. Буря-богатир коровий син зняв з лівої ноги чобіт, кинув у хатинку — половину її геть зніс, а брати його сплять, не чують; зняв з правої ноги чобіт, кинув — хатинка по колоді раскатилася, а брати все не прокидаються. Буря-богатир взяв уламок палиці, пустив у стайню, де два жеребця стояли, і виламав з стайні двері; жеребці прибігли на міст і вибили змія з сідла геть. Тут богатир зрадів, підбіг до нього і відсік йому інші три голови; зміїне тулуб розсік та в Чорне море кинув, а голови під калиновий міст засунув. Після взяв трьох жеребців, звів у стайню, а сам під калиновий міст сховався, на мосту і кров не подтер. Брати вранці прокинулися, дивляться — хатинка вся розсипалася, тарілка повна крові; увійшли в стайню — там три жеребця; дивуються, куди подівся старший брат? Шукали його три доби — не знайшли, і говорять проміж себе:

Дивіться також:  Казка «Доктор» Корнія Чуковського читати онлайн

– Видно, вони вбили один одного, а тіла їх пропали; тепер поїдемо додому!

Тільки що осідлали коней, приготувалися було їхати, Буря-богатир прокинувся і виходить з-під мосту:

– Що ж ви, браття, товариша свого залишаєте? Я вас від смерті рятував, а ви всі спали і допомогти до мене не приходили.

Тут вони впали перед ним на коліна:

– Винні, Буря-богатир, великий наш брат!

– Бог вас простить!

Пошептав він над избушкою:

– Як перш було, так і нині будь!

Хатинка з’явилася раніше — і з стравою і з напоями.

– От, братики, пообідайте, а то без мене, чай, завмерли, а потім і поїдемо.

Пообідали і поїхали в дорогу в доріжку; отъехавши версти дві, каже Буря-богатир коровий син:

– Братці! Я забув у хатинці плеточку; їдьте кроком, поки я за нею злітаю.

Приїхав він до хатинки, зліз з свого коня, пустив його в заповідні луки:

– Іди, добрий кінь, поки не спитаю тебе.

Сам повернувся мушкою, полетів в хатинку і сів на грубку.

Трохи згодом прийшла туди баба-яга і села в передній кут; приходить до неї молода невістка:

– Ах, матінка, вашого сина, а мого чоловіка, погубив Буря-богатир Іван коровий син. Та я отсмею йому цю насмішку: забіжу вперед і пущу йому день спекотний, а сама стану зеленим лугом; в цьому зеленому лузі оборочусь я колодязем, в цьому колодязі стане плавати срібна чарочка; та ще оборочусь я тесовой кроваткою. Захочуть брати погодувати коней, самі відпочити і води попити; тут-то і розірве їх за макову зернятку!

Каже їй матка:

– Так їх, поганих, і треба!

Приходить друга невістка:

– Ах, матінка, вашого сина, а мого чоловіка, погубив Буря-богатир Іван коровий син. Та я отсмею йому цю насмішку: забіжу наперед, оборочусь прекрасним садом, через тин будуть висіти різні плоди — соковиті, пахучі! Захочуть вони зірвати, що кому сподобається; тут-то їх і розірве за макову зернятку!

Відповідає їй матка:

– І ти добре надумала.

Приходить третя, менша невістка.

– Ах, матінка, погубив Буря-богатир Іван коровий син вашого сина, а мого чоловіка. Та я отсмею йому цю насмішку: оборочусь старої избушкою; захочуть вони обночевать в ній, тільки зійдуть в хатинку — негайно і розірве їх за макову зернятку!

– Ну, невістки мої люб’язні, якщо ви їх не сгубите, то завтрашній день сама забіжу наперед, оборочусь свиньею і всіх трьох проковтну.

Буря-богатир, сидячи на печі, вислухав ці промови, вилетів на вулицю, вдарився об землю і став знову молодцем, свиснув-гаркнув молодецьким посвистом, богатирським покриком:

– Сівка-бурка, віща каурка! Стань переді мною, як лист перед травою. Кінь біжить, аж земля двигтить.

Буря-богатир сів на нього і поїхав; нав’язав на паличку мочалочку, наздоганяє своїх товаришів і каже їм:

– От, братики, без будь плеточки я жити не можу!

– Ех, брат, за якою гидотою ворушився! З’їхали б у місто, купили нову.

Ось їдуть вони степами, долинами; день такий жаркий, що терпіння немає, змучила спрага! Ось і зелений луг, на лузі трава муравая, на траві ліжко тесів.

– Брат Буря-богатир, давай коней нагодуємо на цій травичці і самі відпочинемо на тесовой ліжечку; тут і є криниця — холодної водиці поп’ємо.

Буря-богатир каже своїм братам:

– Криниця стоїть в степах і в глибинах; ніхто з нього води не бере, не п’є.

Зіскочив зі свого коня доброго, почав цю криницю, сікти й рубати — тільки кров бризкає; раптом зробився день туманний, спека спала, і пити не хочеться.

– Ось бачите, братики, яка вода наполеглива, немов кров.

Поїхали вони далі.

Довго чи коротко — їдуть повз прекрасного саду. Каже Іван-царевич старшому братові:

– Дозволь нам зірвати по яблучку.

– Ех, братіки, сад стоїть у степах, у глибинах; може бути, яблука-то старовинні та гнилі; коли з’їси — ще хворість нападе. Ось я піду подивлюся наперед!

Він зійшов у сад і почав сікти й рубати, перерубав всі дерева до єдиного. Брати на нього розсердилися, що по-їхньому не робить.

Їдуть вони шляхом-дорогою, пристигает їх темна ніч; під’їжджають до одній хатині.

– Брат Буря-богатир, бач, дощик заходить, давай обночуем в цій хижинке.

– Ех, братіки, краще розкинемо намети і в чистому полі обночуем, ніж у цій хатині; ця стара хатина, зійдемо в неї — вона задавить нас; от я зійду та побачу.

Зійшов він у цю хатинку і почав рубати її — тільки кров прыщет!

– Самі бачите, яка ця хатинка — зовсім гнила! Їдьмо, краще вперед.

Брати бурчать про себе, а виду не подають, що сердяться. Їдуть далі; раптом дорога розходиться надвоє. Буря-богатир каже:

– Братці, їдьмо по лівій дорозі.

Вони кажуть:

– Їдь куди хочеш, а ми з тобою не поїдемо.

І поїхали вони вправо, а Буря-богатир вліво.

Приїжджає Буря-богатир Іван коровий син в село; у цьому селі дванадцять кузнєцов працюють. Ось він крикнув-свиснув молодецьким посвистом, богатирським покриком:

– Ковалі, ковалі! Йдіть усі сюди.

Ковалі почули, всі дванадцять до нього прибігли:

– Що тобі завгодно?

– Обтягивайте кузню залізним листом.

Вони кузню духом обтягнули.

– Куйте, ковалі, дванадцять залізних прутів та накаливайте кліщі жару! Прибіжить до вас свиня і скаже: ковалі, ковалі, подайте мені винуватого; не подасте мені винуватого, я вас усіх і з кузнею проковтну! А ви скажіть: «Ах, матінко свиня, візьми від нас цього дурня, він давно набрид нам; тільки висунь язик в кузню, так ми його на мову тебе посадимо».

Тільки встиг Буря-богатир їм наказ віддати, раптом є до них величезна свиня і голосно кричить:

– Ковалі, ковалі! Подайте мені винуватого.

Ковалі всі враз відповідали:

– Матінка свиня, візьми ти від нас цього дурня, він нам давно набрид; тільки висунь язик в кузню, ми тобі на язик і його посадимо.

Свиня була проста, недогадлива, висунула язик на цілий сажень; Буря-богатир схопив її за мову гарячими кліщами і закричав ковалям:

– Візьміть залізні прути, катайте її добряче!

До тих пір її били, поки ребра оголилися.

– А ну, — сказав Буря-богатир, — візьміть-но її потримайте: дайте я її попотчую!

Схопив він залізний прут, як вдарить її — так всі ребра навпіл.

Сказала йому свиня:

– Буря-богатир, пусти мою душеньку на покаяння.

Буря-богатир каже:

– А навіщо моїх братів проковтнула?

– Я твоїх братів зараз віддам. Він схопив її за вуха; свиня харкнула — і вискочили обидва брата і з кіньми.

Тоді Буря-богатир підняв її і зі всього розмаху вдарив об сиру землю; свиня розсипалася аредом.

Каже Буря-богатир своїм братам:

– Бачите, дурні, де ви були?

Вони впали на коліна:

– Винні, Буря-богатир коровий син!

– Ну, тепер їдьмо в шлях в доріженьку; перешкоди нам ніякої не буде.

Вони під’їжджають до одного царства — до індіанського королю, і поставили в його заповідних луках намети. Король вранці прокинувся, подивився у підзорну трубу, побачив намети і закликає до себе першого міністра:

– Спробуй, брате, візьми з стайні коня, їдь в заповідні луки і дізнайся, що там за нечеми приїхали, без мого дозволу розкинули намети і вогні розклали в моїх заповідних луках?

Приїхав міністр і питає:

– Що ви за люди, царі чи царевичі, або королі-королевичі, або сильномогучие богатирі? Відповідає Буря-богатир коровий син:

– Ми сильномогучие богатирі, приїхали на королівській дочці свататися; скажи своєму королю, щоб віддавав свою дочку за Івана-царевича в подружжя; а коли не віддасть доньки — щоб висилав військо.

Запитує король у своєї доньки, чи піде вона за Івана-царевича?

– Ні, батюшка, я за нього йти не хочу; висилайте військо. Зараз у труби затрубили, у тимпани забили, військо скупчилося і вирушило в заповідні луки; випало стільки війська, що Іван-царевич і Іван девкин син злякалися.

У той час Буря-богатир коровий син варив пустоварку до сніданку і заважав ополоники цю кашку; вийшов, як махнув поварешкою — так половину війська і поклав; повернувся, завадив кашку, вийшов так махнув — і іншу половину на місці поклав, тільки залишив одного кривого та іншого сліпого.

– Кажіть, — каже, — королю, щоб видавав свою дочку Марію-королевну за Івана-царевича заміж; а не віддасть, так військо б висилав, та й сам виїжджав.

Кривий і сліпий приходять до свого короля і кажуть:

– Государ! Буря-богатир наказав тобі доповісти, щоб віддавав свою дочку за Івана-царевича заміжжя; а сам-то він боляче сердитий був, всіх нас поварешкою перебив.

Приступав король до своєї доньки:

– Дочка моя люб’язна! Іди за Івана-царевича заміж.

Дочка йому відповідає:

– Робити нічого, треба буде йти через нього. Накажи, батюшка, за ним карету послати.

Король негайно карету послав, а сам біля воріт стоїть, чекає. Іван-царевич приїхав з обома братами; король прийняв їх з музикою, з барабанним боєм, чемно й лагідно, посадив за столи дубові, за скатертини браные, за страви цукрові, за пиття медові. Тут Буря-богатир шепнув Івану-царевичу:

– Дивись, Іван-царевич, королева підійде і запитає тебе: “дозволь мені піти на один годинку! — а ти скажи: іди хоч на два!

Посидевши кілька часу, підходить королева до Івана-царевича і каже:

– Дозволь мені, Іван-царевич, вийти в іншу світлицю — переодягнутися.

Іван-царевич відпустив її; вона вийшла з кімнат геть, а Буря-богатир за нею взади тихим кроком йде.

Королева вдарилася об ганок, обернулась голубкою і полетіла на морі; Буря-богатир вдарився об землю, повернувся соколом і полетів за нею слідом. Королева прилетіла на море, вдарилася об землю, обернулась красною дівицею і каже:

– Дідусю, дідусю, золота голівонька, срібна бородушка! Поговоримо-ка з тобою. Дідусь, висунувся з синя моря:

– Що тобі, онучка, треба?

– Сватається за мене Іван-царевич; не хотілося б мені заміж за нього йти, та все наше військо побито. Дай мені, дідусю, з твоєї голови три волосини; так я покажу Івану-царевичу: дізнайся-де, Іван-царевич, з якого корінця ця травичка?

Дідусь дав їй три волосини; вона вдарилася об землю, обернулась голубкою і полетіла додому; а Буря-богатир вдарився об землю, повернувся такої ж дівчиною і каже:

– Дідусю, дідусю! Вийди ще, поговори зі мною, — забула тобі словечко сказати.

Тільки дідусь висунув з води свою голову, Буря-богатир схопив і зірвав йому голову, вдарився об землю, повернувся орлом й прилетів у палац скоріше королівни. Викликає Івана-царевича в сіни:

– На тобі, Іван-царевич, цю голову; підійде до тебе королева, покаже три волосини: дізнайся-де, Іван-царевич, з якого корінця ця травичка? Ти і покажь їй голову.

Ось підходить королева, показує Івану-царевичу три волосини:

– Вгадай, царевич, з якого корінця ця травичка? Якщо дізнаєшся, то піду за тебе заміж, а не впізнаєш — не прогневайся!

А Іван-царевич вийняв з-під поли голову, вдарив об стіл:

– Ось тобі і корінь!

Королева сама про себе подумала:

– Добрі молодці!

Проситься:

– Дозволь, Іван-царевич, піти переодягнутися в інший світлиці.

Іван-царевич її відпустив; вона вийшла на ганок, вдарилася об землю, обернулась голубкою і знову полинула на море. Буря-богатир взяв у царевича голову, вийшов на двір, вдарив цю голову об ганок і каже:

– Де була, там і будь! Голова полетіла, перш королівни на місце наспіла і зрослася з тулубом.

Королева зупинилася біля моря, вдарилася об землю, обернулась красною дівицею:

– Дідусю, дідусю! Вийди, поговори зі мною.

Той вилазить:

– Що, онучка, тобі треба?

– Не твоя голова там була?

– Не знаю, онучка! Ніяк я міцно спав.

– Ні, дідусю, твоя голова була там.

– Знати, як була ти в останній раз так хотіла мені слово мовити, в ті пори, видно, мені і зірвали голову.

Вона вдарилася об землю, обернулась голубкою і полетіла додому; переодяглася в інше плаття, прийшла і села з Іваном-царевичем поруч. На другий день поїхали вони до вінця закон прийняти; як скоро від вінця приїхали, Буря-богатир повів Івана-царевича показувати, де йому спальня приготовлена, подає йому три прута: один залізний, інший мідний, а третій олов’яний, і каже:

– Коли хочеш бути живий, дозволь мені лягти з королевною на твоє місце.

Царевич погодився. Повів король молодих укладати в ліжко. У той час Буря-богатир коровий син змінив царевича та як ліг, так і захропів; наклала королева на нього ногу, наклала і іншу, потім взгребла подушку і почала його душити. Буря-богатир вискочив з-під неї, взяв залізний прут і почав її бити; доти бив, поки весь прут потрощив; потім взявся за мідний, і той весь потрощив; після мідного почав бити олов’яним. Замолилась королева, великими клятвавами заклялась, що не стане отаких справ робити. Вранці встав Буря-богатир, пішов до Івану-царевичу:

– Ну, брате, піди, подивися, як твоя дружина у мене вивчена: які були приготовані три прута, всі про неї роздер. Тепер живіть щасливо, любіть один одного і мене не забувайте.