Чи варто намагатися закохати в себе?

У формулюванні «закохати в себе» є одна проблема. Вона висловлює прагнення придушити волю людину (змусити полюбити) або перекласти відповідальність (нехай він(а) закохається). Досить порівняти цей вираз з фразами «сподобатися їй/йому», «викликати інтерес», «привернути увагу». Тут тиску, домінування явно менше.

Відчуваючи серйозні почуття, навряд чи захочеться змушувати коханої людини робити щось насильно. Тому залишається два варіанти — причиною такого бажання виступає або нудьга і слабкий інтерес, або справжня психологічна проблема. Прагнення володіти іншою особистістю, як річчю, придушувати, контролювати, страх самотності — явні ознаки комплексів і неврозів. З часом з’явиться розуміння:

• скільки б уваги не було навколо — його завжди мало, а «жага» тим часом стане тільки зростати;
• навіть сліпуча популярність і вселенський «попит» не усувають внутрішній дискомфорт.

Якщо ж справа в надто слабку зацікавленість, тим більше краще не починати «операцію спокушання». Це і нехтування чужими почуттями, і зайва трата власних сил і часу.

Ще одна небезпека — театральна гра. Іноді для впровадження теорій і прийомів доводиться ставати кимось іншим. Де гарантія, що, закохавшись в маску-роль, партнер захоче потім бути з цією версією «актора»?

Психологічних методів, що описують, як закохати в себе, багато. При правильному використанні вони діють практично безвідмовно. Але ситуацію ускладнює саме бажання привернути увагу, а точніше — деякі причини його виникнення. Якщо є якісь комплекси, краще почати роботу над ними ще до спроб привернути чиюсь увагу. Наявність пари не позбавляє чарівним чином від проблем. Від них все одно доведеться позбуватися, так як у відносинах вони будуть викликати ще більше труднощів.