Errāre humānum est: значення

Ще у Феогнида, грецького поета, який жив за 5 століть до нової ери, вже з’являлася думка, яка дуже схожа за звучанням зі словами Сенеки старшого. Він говорив, що дружба була б неможлива, якщо ми сердилися на кожну помилку друзів. Бо вони неминучі. Трохи пізніше аналогічне висловлювання прозвучало у Евріпіда, автора трагедії під назвою “Іполит” (5-му ст. до н. е..). Він також акцентував увагу на тому, що помилятися – це доля будь-якої людини. А Демосфен підкреслив, що лише Боги не відають помилок.

У “Філіппіках” Цицерон надав думки новий акцент. Так, погодився він, помилитися може кожен, але наполягати на своїй помилці (омані) здатний лише дурень. А звідси висновок: чим відрізняється розумний від всіх інших? Тим, що вміє і готовий визнавати свої промахи.

Отже, в самій людській природі закладено властивість помилятися. Головне, робити з цього правильні висновки. Латинська мова – надбання світової культури. З його допомогою до нас дійшла мудрість століть, якою слід керуватися в житті. Чудово сказав російський письменник:

Золота латинь! Кожне її слово можна відлити із золота. Люди не втратять на цьому жодного золотника дорогоцінного металу, тому що в латинській мові немає словесного сміття. (Паустовський К.)