Читати текст билини
Про те, як за допомогою вірного коня Іван зміг перемогти три сотні жеребців, повідає билина «Іван-гостинний син». Як-то раз влаштував князь Володимир розкішний бенкет. Він почав питати гостей, хто зможе змагатися з трьома сотнями жеребців. Ніхто не погодився, крім Івана. Бояри стали робити ставки проти Івана. Він йде додому в тузі, і починає скаржитися своєму коневі, що даремно побився об заклад. Кінь каже йому людським голосом, щоб не седлал його, а одягав дорогу шубу з соболя, коли за ним прийде гонець з княжого двору. Той так і зробив. Кінь почав «ходити передом», і «вихоплювати соболів» з шуби. Триста жеребців злякалися і втекли. Князь просить Івана відвести коня. Так Іван-гостинний син зміг виграти заклад.

Текст билини

У стольному місті під Києві
У славного князя Володимира
Було пированье – почестный бенкет,
Було столованье – почестный стіл
На многі князі, бояра,
І на російські могутні богатирі,
І гості багаті.

Буде день половина дня,
Буде бенкет під полупире;
Володимир-князь распотешился,
По світлій гридне походжає,
Такі слова говорить:
– Гой єси, князі і бояра
І всі росіяни могутні богатирі!
Є в Києві такий чоловік,
Хто б похвалився на триста жеребців,
На триста жеребців і на три жеребця похваленые
Сів жеребець, та кологрив жеребець,
І який полонян Воронко у Великій Орді,-
Полонил Ілля Муромець син Іванович
Як молода Тугарина Змеевича;
З Києва бігти до Чернігова
Два дев’яносто-то мірних верст,
Проміж обедней і заутренею?
Як би великий за меншого ховати,
Від меншого йому тут, князю, відповіді немає.
З того столу княженецкого,
З тієї лави богатырския
Выступается Іван – гостинний син;
І скочил на своє місце богатирське,
Так кричить він, Іван, зичним голосом:
– Гой єси ти, добродію ласкавий Володимир-князь!
Немає в тебе в Києві мисливців
А і бути перед князем невільником!
Я похвалюсь на триста жеребців
І на три жеребця похваленые
А сив жеребець, та кологрив жеребець,
Так третин жеребець полонян Воронко,
Так який полонян у Великій Орді,-
Полонил Ілля Муромець син Іванович
Як молода Тугарина Змеевича,
Їхати дорога не близька,
І скакати з Києва до Черигова
Два дев’яноста-то мірних верст,
Проміжне обідні і заутрені,
Ускоки давати кониные,
Що викидати роздолля широкі,
А б’юся я, Іван, про великий заклад,
Не про ста рублях, не про тисячу,-
Про своїй буйній голові.

За князя Володимира тримають поруки міцні
Все тут князі і бояра, тута-де гості мореплавці,
Закладу вони за князя кладуть на сто тисячею,
А ніхто-де тут за Івана поруки не тримає.
У нагоді тут владика чернігівський,
А він-то за Івана поруку тримає,
Ті він поруки міцні,
Міцні на сто тисячею.

Підписався молоді Іван – гостинний син,
Він випив чару зелена вина в півтора відра,
Походив він на стайню белодубову,
До свого доброго коня,
До Бурочку-косматочку, троелеточку,
Падав йому в праве копытечко.
Плаче Іван, що річка тече.
– Гой єси ти, мій добрий кінь,
Бурочко-косматочко, троелеточко!
Про те ти не знаєш, не відаєш –
А пробив я, Іван, буйну голову свою
З тобою, добрим конем;
Бився з князем про великий заклад,
А не про ста рублях, не про тисячі –
Бився з ним про ста тисячах,
Захвастался на триста жеребців,
А на три жеребця похваленые:
Сів жеребець, та кологрив жеребець,
І третин жеребець полонян Воронко;
Бегаті-скакати на на добрих конях,
З Києва скакати до Чернігова
Проміжне служби божої-заутрені,
Ускоки давати кониные,
Що викидати роздолля широкі.
Провещится йому добрий кінь,
Бурочко-косматочко, троелеточко,
Людським російською мовою:
– Гой єси, господар мій ласкавий!
Ні про що ти, Іван, не печалуйся,
Сива жеребця того не боюся,
Кологривов жеребця того не блюдусь,
В запал увійду – у Воронка піду,
Тільки мене води по три зорі,
Медвяною сытою пої
І сорочинським пшоном годуй.
І пройдуть ті дні термінові,
І пройдуть ті години урочні,
Прийде від князя грізний посол
За тебе, Івана Гостиного,
Щоб бегаті-скакати на добрыих на конях;
Не сідлай мене ти, Іван, добра коня –
Тільки берися за шовків повідець;
Поведеш по двору княженецкому,
Вздень на себе шубу соболину,-
Так яка шуба в три тисячі,
Пуговки у п’ять тисячею,
Поведеш по двору княженецкому,
А стану-де я, Бурка, передом ходити,
Копитами за шубу посапывати
І з чорного соболя выхватывати,
На всі сторони побрасывати;
Князі, бояра подивуются,
І ти будеш живий – шубу наживеш,
А не будеш живий – ніби нашивав.

По-сказаного і по-писаному:
Від великого князя посол прийшов,
А кличе-то Івана на княженецкий двір.
Скоро-де Іван вбирається,
І вздевал на себе шубу соболину,
Якої шубі ціна три тисячі,
А гудзички вальящатые* в п’ять тисячею;
І він повів коня за шовків повідець.
Він буде-де, Іван, середи двору княженецкого,
Став його Бурко передом ходити,
І копитами він за шубу посапывати,
І з чорного соболя выхватывати,
Він на всі боки побрасывати;
Князі і бояра дивуются,
Купецкие люди засмотрелися.
Зрявкает Бурко по-туриному,
Він шип пустив по-зміїному,
Триста жеребців испужалися,
З княженецкого двору разбежалися.
Сів жеребець дві ноги изломил,
Кологрив жеребець той і голову зламав,
Полонян Воронко в Золоту Орду біжить,
Він, піднявши хвіст, сам всхрапывает.

А князі і бояра испужалися,
Все тут люди купецкие,
Окарачь вони по двору наползалися;
А Володимир-князь із княгинею сумний став,
По підпіллю наползалися,
Кричить сам у віконечко косящатое:
– Гой єси ти, Іван – гостинний син!
Уведи ти уродья з двору геть;
Прості поруки міцні,
Записи все изодранные!
Втапоры владика чернігівський
У великого князя на бенкеті почестном
Велів захопити три кораблі на швидкому Непру,
Велів підхопити кораблі
З тими товари заморськими,
– А князя-де і бояра нікуди від нас не піду.