Про те, як був проучен Брехун, несучий небилиці, розповість слухачам байка «Брехун» Крилова.

Текст байки

З далеких мандрів повернувшись,
Якийсь дворянин (а може бути, і князь),
З приятелем своїм пішки гуляючи в полі,
Хвалився про те, де він бував,
І до былям небилиць без рахунку докладав.
«Ні, – каже, – що я бачив,
Того вже не побачу більше.
Що тут у вас за край?
То холодно, то жарко,
То сонце сховається, то світить дуже яскраво.
Ось там-то просто рай!
І згадаєш, так душі відрада!
Ні шуб, ні свічок зовсім не треба:
Не знаєш століття, що є нічна тінь,
І цілий божий рік все бачиш травневий день.
Ніхто там не садить, ані сіє:
А якщо б подивився, що там росте і зріє!
Ось у Римі, наприклад, я бачив огірок:
Ах, мій творець!
І за сю не вспомнюсь пору!
Повіриш ну, право, був він з гору».

«Що за дивина! – приятель відповів, –
На світі чудеса розсіяні всюди;
Та не скрізь їх всякий примічав.
Ми самі ось тепер підходимо до дива,
Якого ти ніде, звичайно, не зустрічав,
І я буду сперечатися.
Он, бачиш через річку той міст,
Куди нам шлях лежить? Він з вигляду хоч і простий,
А дивовижне властивість має:
Брехун жоден у нас по ньому пройти не сміє;
До половини не дійде –
Провалиться і у воду впаде;
Але хто не бреше,
Іди по ньому, мабуть, хоч в кареті».

«А яка у вас річка?»
«Та не дрібна.
Так, бачиш, мій друг, чого немає на світі!
Хоч римський огірок великий, немає спору у тому,
Адже з гору, здається, ти так сказав про нього?»
«Гора хоч не гора, але, право, буде з будинок».
«Важко повірити!
Проте ж як не чудно,
А все чуден і міст, по якому ми підемо,
Що він Брехуна ніяк не підіймає;
І нинішньої ще навесні
З нього обрушилися (весь місто це знає)
Два журналіста та кравець.
Безперечно, огірок і з будинок завбільшки
Дивина, коли це справедливо.
Ну, не таке ще диво;
Адже треба знати, як речі є:
Не думай, що скрізь по-нашому хороми;
Що там за доми:
В один двом за потребу влізти,
І то ні стати, ні сісти!»

«Нехай так, але все зізнатися має,
Що огірок не гріх за диво злічити,
В якому двом сісти можна.
Проте ж міст-ат наш який,
Що Брехун не зробить на ньому п’яти кроків,
Як мерщій у воду!
Хоч римський твій чудовий огірок…»
«Послухай-но, – тут перервав мій Брехун, –
Ніж на міст нам йти, краще пошукаємо броду». *

* За переказами, навіяна розповіддю якогось приїжджого поміщика за обідом в Англійському клубі.

Сюжет про брехуна був надзвичайно популярний в фацециях, жартах, підписах до лубочними картинками. Використовувався він і російськими письменниками («Хвалько» А. Сумарокова, «Брехун» В. Хемніцера, «Брехун» Ст. Левшина).

Кравець згаданий у байці відповідно з багатьма російськими прислів’ями типу: «Не стільки купець на аршине, скільки кравець на ножицях віднесе», «Ні злодіїв супроти кравців майстрів».

Мораль

Мораль байки – протиріччя, що наповнюють мова ошуканців, служать розкриттю їх брехні. Співрозмовник Брехуна розуміє: йому доводиться слухати нахабний обман. І для розкриття цього обману він користується зброєю Брехуна – говорить про особливе мосту, який не можуть подолати обманщики. Обман співрозмовника не можна засуджувати, така брехня цілком виправдана. Брехун розуміє: на цьому мосту його чекає загибель. Йдучи обхідними шляхами, він наштовхується на створені ним же самим перешкоди. Крім того, в цьому творі байкар засуджує тих, хто захоплюється красою зарубіжжя і паплюжить рідний край.