Арабська казка Пригоди Синдбада-мореплавця – читати онлайн

В Арабській казці «Синдбад-мореплавець» розповідається про пригоди багдадського купця, який вирішив пуститися в подорож по далеким країнам. У своєму першому подорожі Синдбаду довелося пережити корабельну аварію через риби-острова і самостійно добиратися до найближчого берега на кориті для прання білизни. У другому плаванні по морю він заснув на безлюдному острові під час стоянки корабля. Повернутися додому йому допомогла кмітливість – з птахом Рухх Синдбад потрапив у долину алмазів, а потім продовжив шлях разом з видобувними коштовності купцями.

Під час третього плавання судно занесло на остов волохатих, мавпоподібних людей…

Текст казки

Сторінок:
1 2 3 4 5 6

ПЕРША ПОДОРОЖ

Давно-давно жив у місті Багдаді купець, якого звали Синдбад. У нього було багато товарів і грошей, і його кораблі плавали по всіх морях. Капітани кораблів, повертаючись з подорожей, розповідали Синдбаду дивовижні історії про свої пригоди і про далеких країнах, де вони побували.
Синдбад слухав їхні розповіді, і йому все більше і більше хотілося своїми очима побачити чудеса і дива чужих країн.
І ось він вирішив поїхати в далеку подорож.
Він накупив багато товарів, вибрав самий швидкий і міцний корабель і вирушив у дорогу. З ним поїхали й інші купці зі своїми товарами.
Довго плив їхній корабель з моря в море і від суші до суші, і, пристаючи до землі, вони продавали і вимінювали свої товари.
І ось одного разу, коли вони вже багато днів і ночей не бачили землі, матрос на щоглі закричав:
— Берег! Берег!
Капітан спрямував корабель до берега і кинув якір біля великого зеленого острова. Там росли чудові, небачені квіти, а на гілках тінистих дерев співали строкаті птахи.
Мандрівники зійшли на землю, щоб відпочити від хитавиці. Одні з них розвели вогнище й стали варити їжу, інші прали білизну в дерев’яних коритах, а деякі гуляли по острову. Синдбад теж пішов погуляти і непомітно для себе віддалився від берега. Раптом земля заворушилася у нього під ногами, і він почув голосний крик капітана:
— Рятуйтеся! Біжіть на корабель! Це не острів, а величезна риба!

І справді, це була риба. Її занесло піском, на ній виросли дерева, і вона стала схожа на острів. Але коли мандрівники розвели вогонь, рибі стало жарко і вона заворушилася.
— Швидше! Швидше! — кричав капітан.— Зараз вона пірне на дно!
Купці покидали свої котли і корита і в жаху кинулися до корабля. Але тільки ті, що були біля самого берега, встигли добігти. Риба-острів опустилася в глиб моря, і всі, хто запізнився, пішли на дно. Ревучі хвилі зімкнулися над ними.
Синдбад також не встиг добігти до корабля. Хвилі обрушилися на нього, але він добре плавав і виринув на поверхню моря. Повз нього пливло велике корито, в якому купці тільки що прали білизну. Синдбад сів верхи на корито і спробував гребти ногами. Але хвилі жбурляли корито направо і наліво, і Синдбад не міг ним керувати.
Капітан корабля наказав підняти вітрила і поплив геть від цього місця, навіть не глянувши на утопавшего.
Синдбад довго дивився вслід кораблю, а коли корабель зник вдалині, він заплакав від горя і відчаю. Тепер йому нізвідки було чекати порятунку.
Хвилі били корито і кидали його з боку в бік весь день і всю ніч. А вранці Синдбад раптом побачив, що його прибило до високого берега. Синдбад схопився за гілки дерева, які звисали над водою, і, зібравши останні сили, видерся на берег. Як тільки Синдбад відчув себе на твердій землі, він впав на траву і лежав як мертвий весь день і всю ніч.
Вранці він вирішив пошукати якусь їжу. Він дійшов до великої зеленої галявини, покритої строкатими квітами, і раптом побачив перед собою коня, прекрасніше якого немає на світі. Ноги коня були сплутані, і він щипав траву на галявині.
Зупинився Синдбад, милуючись цим конем, і через трохи часу побачив вдалині людини, який біг, розмахуючи руками і щось кричав. Він підбіг до Синдбаду і запитав його:
— Хто ти такий? Звідки ти і як ти потрапив в нашу країну?
— О пане,— відповів Синдбад,— я чужинець. Я плив на кораблі по морю, і мій корабель потонув, а мені вдалося схопитися за корито, в якому перуть білизну. Хвилі до тих пір носили мене по морю, поки не принесли до ваших берегів. Скажи мені, чий це кінь, такий гарний і чому він пасеться тут один?
— Знай,— відповів чоловік,— що я конюх царя аль-Михр-джана. Нас багато, і кожен з нас ходить тільки за одним конем. Увечері ми наводимо їх пастися на цей луг, а вранці відводимо назад до стайні. Наш цар дуже любить чужинців. Підемо до нього — він зустріне тебе привітно і надасть тобі милість.
— Дякую тобі, пане, за твою доброту,— сказав Синдбад.
Конюх надів на коня срібну вуздечку, зняв пута і повів його в місто. Синдбад йшов слідом за конюхом.
Скоро вони прийшли в палац, і Синдбада ввели в зал, де сидів на високому троні цар аль-Михрджан. Цар ласкаво повівся з Синдбадом і став його розпитувати, і Синдбад розповів йому про все, що з ним сталося. Аль-Михрджан вчинив йому милість і призначив його начальником гавані.
З ранку до вечора стояв Синдбад на пристані і записував кораблі, які приходили в гавань. Він довго прожив в країні царя аль-Михрджана, і всякий раз, коли підходив до пристані корабель, Синдбад питав купців і матросів, в якій стороні місто Багдад. Але ніхто з них нічого не чув про Багдаді, і Синдбад майже перестав сподіватися, що побачить рідне місто.
А цар аль-Михрджан дуже полюбив Синдбада і зробив його своїм наближеним. Він часто розмовляв з ним про його країні і, коли об’їжджав свої володіння, завжди брав Синдбада з собою.
Багато чудес і дивовиж довелося побачити Синдбаду в землі царя аль-Михрджана, але він не забув своєї батьківщини і тільки про те й думав, як би повернутися в Багдад.
Одного разу Синдбад стояв, як завжди, на березі моря, сумний і сумний. У цей час підійшов до пристані великий корабель, на якому було багато купців і моряків. Всі жителі міста вибігли на берег зустрічати корабель. Матроси почали вивантажувати товари, а Синдбад стояв і записував. Під вечір Синдбад запитав капітана:
— Чи багато ще залишилось товарів на твоєму кораблі?
— У трюмі лежить ще кілька тюків,— відповів капітан,— але їх власник потонув. Ми хочемо продати ці товари, а гроші за них відвезти його рідним в Багдад.
— Як звати власника цих товарів? — запитав Синдбад.
— Його звуть Синдбад,— відповів капітан. Почувши це, Синдбад голосно скрикнув і сказав:
— Я Синдбад! Я зійшов з твого корабля, коли він пристав до острова-рибі, а ти поїхав і покинув мене, коли я тонув у морі. Ці товари — мої товари.
— Ти хочеш мене обдурити! — вигукнув капітан.— Я сказав тобі, що у мене на кораблі є товари, власник яких потонув, і ти бажаєш взяти їх собі! Ми бачили, як Синдбад потонув, і з них потонуло багато купців. Як же ти говориш, що товари твої? В тебе немає ні честі, ні совісті!
— Вислухай мене, і ти дізнаєшся, що я кажу правду,— сказав Синдбад.— Хіба ти не пам’ятаєш, як я наймав твій корабель у Басрі, а звів мене з тобою писар імені Сулейман Висловухий?
І він розповів капітанові про все, що сталося на його кораблі з того дня, як всі вони відпливли з Басри. І тоді капітан і купці дізналися Синдбада і зраділи, що він врятувався. Вони віддали Синдбаду його товари, і Синдбад продав їх з великим прибутком. Він попрощався з царем аль-Михрджаном, занурив на корабель інші товари, яких немає в Багдаді, і поплив на своєму кораблі в Басру.
Багато днів і ночей плив корабель і нарешті кинув якір у гавані Басри, а звідти Синдбад відправився в Місто Світу, як називали в той час араби Багдад.
У Багдаді Синдбад роздав частину своїх товарів друзям і приятелям, а решту продав.
Він переніс в дорозі стільки бід і нещасть, що вирішив ніколи більше не виїжджати з Багдада.
Так закінчилося перше подорож Синдбада-Мореплавця.

Дивіться також:  Казка Рапунцель: брати Грімм - читати онлайн

Сторінок:
1 2 3 4 5 6