Участь бабусі у вихованні онуків – це, можна сказати, наша національна традиція, коріння якої криються в глибині століть. Більше того: це – частина нашого менталітету і нашої культури. Справді: як це так, щоб онук не спілкувався з бабусею (або дідусем), а бабуся чи дідусь) – з онуком?
Проте не все тут так однозначно, як може здатися. Тут є як свої переваги, так і недоліки. Поговоримо про це докладніше.

Деякі життєві нюанси

Від чого залежить участь бабусі у вихованні? Тут можна назвати кілька умов, які допомагають або, навпаки, заважають їй спілкуватися з онуками:

• бабуся дуже зайнята. Вона ще досить молода, у неї – робота, свої інтереси – загалом, все те, що називається особистим життям. І тому вона не хоче витрачати весь свій час виключно на онуків. Те ж стосується і деяких бабусь, лише нещодавно вийшли на пенсію. І ті, і інші зазвичай спілкуються з онуками лише від випадку до випадку, і притому нетривалий час;
• у бабусі погане здоров’я. Зрозуміло, що в цьому випадку постійна присутність онуків, за якими треба доглянути, і нагодувати, буде в тягар;
• місце проживання. Буває, що бабусі і онуки проживають далеко один від одного, і з цієї причини їм складно зустрічатися часто;
• конфлікт батьків і дітей. Іншими словами, бабуся не ладнає з якихось причин зі своїм сином або дочкою, а ті у відповідь дозволяють їй спілкуватися з онуками.

Зрозуміло, це далеко не всі причини: у кожній сім’ї вони можуть бути свої. Але важливіше інше. Бабусю, яка не бажає часто спілкуватися з онуками, виховувати їх та доглядати за ними, засуджувати буде неправильно. Традиції традиціями, а це, як не крути, особиста справа самої бабусі. Та й не для неї, за великим рахунком, виросли діти заводять власних дітей – бабусиних онуків. А – для себе. Ось і треба виховувати. А бабуся – допомагатиме. Або – не буде.
Але, припустимо, бабуся бере найактивнішу участь у вихованні онуків. Це може бути добре, а може бути – і не надто добре.

Участь бабусі у вихованні: плюси

• Дитина завжди буде під наглядом, його вчасно заберуть з садка, зустрінуть зі школи, нагодують, посадять за уроки, спокутують, обстирают, розкажуть казку на ніч.
• Надмірно зайнятим батькам не треба буде наймати няню, оплачуючи її праця з сімейного бюджету. Бабусине виховання зазвичай безкоштовне.
• Життя показує (і багато психологів це підтверджують), що бабусі зазвичай не порівнюють своїх онуків з іншими дітьми: для них власний онук «єдиний і неповторний». А от батьки часто порівнюють, роблять висновки не на користь своєї дитини, і починають пред’являти до нього нереально високі вимоги, щоб він був «не гірше, ніж інші». Бабуся ж у цьому відношенні реаліст, і приймає онука таким, який він є. Намагаючись при цьому виправити окремі недоліки.
• Ще один плюс (хоча краще б його ніколи й не було) – це коли батьки часто і голосно з’ясовують між собою стосунки. Причому – в присутності дитини. У цьому випадку бабусин дім буде для онука теплим, надійним і бажаним притулком – поки мама з татом не помиряться. Якщо ж батьки розлучилися, саме бабуся з її життєвою мудрістю може правильно пояснити дитині цей прикрий факт і не допустить, таким чином, дитячої моральної травми.
• У чому виховані бабусею внуки більш цілеспрямовані, вони набагато впевненіше в собі, значно енергійніше і самостійніше.
• Крім цього, «бабусині онуки» ще й в інтелектуальному сенсі випереджають багатьох однолітків. Тут є своє пояснення. Часто батькам з їх постійною нестачею часу ніколи займатися з дитиною: здоровий, ситий, одягнений – і гаразд. Бабусі ж зазвичай нікуди не поспішають, тому часто розмовляють з онуками, розповідають їм казки, разом дивляться фільми, ходять в зоопарк і т. д. тобто займаються з ним спільною творчістю. А чоловік, який привчений творити – це високоінтелектуальна людина.

Причини усього сказаного вище цілком зрозумілі і зрозумілі. Все-таки бабуся прожила більшу частину життя, вона навчена досвідом, у неї більше часу на виховання, вона менше думає про себе і, відповідно, більше про онуків. Звідси і результати. Тут бабусі слід сказати щире спасибі за правильне виховання онуків.

Мінуси бабусиної виховання

Зрозуміло, участь бабусі у вихованні онуків може мати і свої недоліки.

• Деякі діти, яких виховують бабусі, стають надмірно егоїстичними і некерованими. Причина цього в ряді випадків – надмірна любов до онука і потурання всім його примхам. Це має своє психологічне пояснення. Є приказка: «Останній дитина – остання іграшка, перший онук – перший дитина». Тобто, бабуся мимоволі, не віддаючи собі звіту, часто відноситься до внука, як до власного, довгоочікуваного дитини – не беручи до уваги, що у нього є свої батьки, і навіть ревнуючи до батьків. А де ревнощі, там і мимовільне бажання виховати дитину краще, ніж батьки. У результаті бабуся може «перестаратися».
• Зазвичай, бабусі виховують онуків «по старинці», вкладаючи в них власне уявлення про те, що таке добре і погано. З одного боку це плюс: онуки можуть навчитися тим добрим якостями, які в сучасному світі зустріти важко. Але з іншого боку – у батьків може бути інший погляд на виховання. Часто на цьому грунті виникають конфлікти. Бабуся наполягає на своєму, батьки – на своєму. А в результаті страждає дитина, якого кожна сторона починає «смикати» в свою сторону. З-за цього онук чи онука можуть зрости нервовими, озлобленими, невпевненими у собі.

Тут доречний рада, що стосується в рівній мірі батьків і бабусі. Не варто, в разі непорозумінь і розбіжностей, конфліктувати і з’ясовувати стосунки – в особливості, в присутності дитини. Краще – «сісти за стіл переговорів». Зрештою, і у батьків, і у бабусі мета загальна – правильне виховання дитини.