Причини стокгольмського синдрому

Внаслідок того, що злочинець і жертва довгий час знаходяться наодинці один з одним, між ними виникає певна взаємозв’язок. З кожним разом їх розмови стають все більш відкритими, що закладає основу для взаємної симпатії.

Це можна пояснити на простому прикладі. Наприклад, загарбник і жертва раптом помічають один одного спільні інтереси. Заручник несподівано починає розуміти мотиви свого кривдника, проявляючи співчуття до його точки зору і погоджуючись з його переконаннями.

Ще однією причиною виникнення стокгольмського синдрому є той факт, що жертва хоче допомогти агресору, побоюючись за своє життя. Тобто заручник на підсвідомому рівні розуміє, що в разі штурму він теж може постраждати.

Таким чином, він сприймає благополуччя злочинця, як заставу свого власного благополуччя.

Небезпека синдрому

Небезпека стокгольмського синдрому полягає в діях заручника проти власних інтересів, як, наприклад, перешкоджання своєму звільненню.

Відомі випадки, коли під час антитерористичної операції заручники попереджали терористів про появу спецназівця, і навіть заступали терориста своїм тілом.

В інших випадках терорист ховався серед заручників, і ніхто його не викривав. Як правило, стокгольмський синдром проходить після того, як терористи вбивають першого заручника.

Головні фактори стокгольмського синдрому

Щоб пояснити стокгольмський синдром простими словами, слід схематично представити головні чинники цього явища:

1. Наявність загарбника і заручника.
2. Доброзичливість з боку агресора по відношенню до жертви.
3. Поява у заручника особливого ставлення до свого кривдника. Розуміння його вчинків і виправдання їх. Таким чином, замість страху жертва починає перейматися до злочинця співчуттям і симпатією.
4. Всі ці відчуття багаторазово підсилюються в момент ризику, коли їх життю загрожує штурм з боку спецназу. Спільні переживання труднощів починають споріднення їх.