Призначена для дорослих казка «Премудрий піскар» при ретельному аналізі демонструє типові риси творчості М. Е. Салтикова-Щедріна. Письменник був майстром тонкої іронії. В рамках обраного стилю автор малює дуже характерні образи, допомагаючи собі використанням прийомів гротеску і гіперболізуючи фігури головних героїв.

Літературна критика радянської школи прагнула шукати в російській класиці імперського періоду риси класового протистояння та соціальної боротьби. Та ж доля спіткала і казку про премудром пескарі – в головному герої старанно відшукували риси зневаженого дрібного чиновника, тремтячого від страху, замість того, щоб присвятити життя класової боротьби.

Однак більшість російських письменників хвилювали все ж не стільки революційні ідеї, скільки моральні проблеми суспільства.

Жанр і сенс назви казки

Казковий жанр здавна був привабливий для белетристів. Він цікавий тим, що в рамках алегоричності можна дозволити собі провести будь-які паралелі з об’єктивною дійсністю та реальними фігурами сучасників, не скупившись на епітети, але при цьому нікого не дратуючи.

Типовий жанр казки передбачає участь в сюжеті тварин, які наділяються розумом, спритністю, людської манерою спілкування і поведінки. В даному випадку твір своєї фантасмагоричностью цілком вписується в сюжет казки.

Починається твір характерно – жив-був. Але при цьому воно називається казкою для дорослих, тому що автор алегоричним мовою пропонує читачеві замислитися над аж ніяк не дитячої проблемою – про те, як прожити своє життя, щоб перед смертю не шкодувати про її безглуздість.

Назва цілком відповідає жанру, в якому написано твір. Піскар названий не розумним, не мудрим, не інтелектуальним, а саме «премудрым», в кращих традиціях казкового жанру (досить згадати хоча б Василісу Премудру).

Але вже в самій цій назві вгадується сумна іронія автора. Воно відразу налаштовує читача на роздуми про те, чи справедливо головного героя називати премудрым.

Головні герої

У казці найяскравішим портретом створений образ самого премудрого піскаря. Автор не тільки характеризує його загальний рівень розвитку – «ума палата» розповідає передісторію становлення особливостей його характеру.

Він детально описує мотиви вчинків головного героя, його думки, душевні метання і сумніви незадовго до смерті.

Піскар-син – не дурний, мислячий, навіть схильний до ліберальних ідей. При цьому він настільки брудна особина, що готовий вести боротьбу навіть зі своїми інстинктами, щоб зберегти життя. Він згоден жити завжди голодним, не створюючи своєї сім’ї, не спілкуючись з родичами, практично не бачачи сонячного світла.

Зі змісту першої частини казки видно, як зароджувалася в юному пескарі ідея прожити життя за власним планом. Під враженням від розповідей батька-піскаря, в молодості ледь не потрапив в юшку, юний піскар оцінив перспективи свого існування. У ньому він побачив тільки всюди підстерігають небезпеки.

Тому син послухав головному поучению батька і, втративши батьків, вирішив вжити всі доступні заходи, щоб ніколи не ризикувати своїм життям. Все, що він згодом робив, було спрямовано на реалізацію задуманого.

У підсумку, не саме життя у всій її повноті, а саме збереження життя набула найбільшого значення, перетворилося на самоціль. І заради цієї ідеї піскар пожертвував абсолютно всім, заради чого, власне, він і з’явився на світ.

Піскар-батько — другий герой казки. Він, заслуговуючи позитивної характеристики автора, жив звичайним життям, мав сім’ю і дітей, ризикував в міру, але мав необережність на все життя налякати сина розповіддю про те, як він трохи вуха не потрапив.

Основна картина його особистості формується у читача переважно завдяки оповіданням про це драматичному інцидент, матеріалу від першої особи.

Короткий зміст казки Салтикова-Щедріна «Премудрий піскар»

Піскар, син добрих і дбайливих батьків, залишившись один після їх смерті, переосмислив своє життя. Майбутнє його злякало.

Йому здавалось, що він слабкий і беззахисний, а водний світ навколо нього сповнений небезпек. Щоб зберегти своє життя, піскар став копати собі нору, щоб ховатися від основних загроз.

Вдень він з неї не вибирався, гуляв тільки вночі, з-за чого з часом майже осліп. Якщо зовні мерещилась небезпека, то він волів залишатися голодним, щоб не ризикувати. З-за свого страху піскар відмовився від повноцінного життя, спілкування і продовження роду.

Так він прожив у своїй норі більше ста років, тремтячи від страху і вважаючи себе премудрым, тому що виявився настільки передбачливим. При цьому інші мешканці водойми не поділяли його думки про себе, вважаючи дурнем і остолопом, який живе відлюдником заради збереження свого нікчемного життя.

Іноді йому снився сон, в якому він виграє двісті тисяч рублів, перестає тремтіти і стає настільки великою і шанованою, що сам починає ковтати щук. При цьому насправді він не прагне стати багатим і впливовим, це всього лише таємні мрії, втілені в снах.

Однак перед смертю пескарю приходять в голову думки про нікчемно прожитого життя. Аналізуючи прожиті роки, думаючи про те, що нікого ніколи не втішив, не порадував, не обогрел, він усвідомлює, що якби інші піскарі вели таку ж марну життя, як і він, то пескарий рід швидко б припинився.

Помирає він так само, як жив – непомітно для інших. За словами автора, він зник, а помер в результаті природної смерті або був з’їдений – нікому не цікаво, навіть автору.

Чому вчить казка «Премудрий піскар»

Автор алегоричним мовою намагається змусити читача переосмислити важливу філософську тему – про сенс життя.

Саме те, на що людина розтратить свою життя, і стане в підсумку основним критерієм його мудрості.

З допомогою гротескного образу піскаря Салтиков–Щедрін намагається донести цю думку до читача, застерегти молоде покоління від хибного вибору своєї стежки, а старшому — пропонує замислитися про гідному фіналі життєвого шляху.

На прикладі піскаря автор показує, як малодушність і боягузтво можуть змусити зовсім недурного, що подає надії людини вести «рослинну» життя, і в підсумку розточити її даремно.

Історія не нова. Євангельська притча про людину, закопавшем свій талант у землю, як раз про це. В ній дається найперший і найголовніший моральний урок на цю тему. Надалі у літературі неодноразово порушувалася проблема маленької людини — «тварі тремтячою», і його місця в суспільстві.

Але при всьому цьому значна частина покоління сучасників Салтикова–Щедріна — знайома з літературною спадщиною предків, освічена, і в міру ліберальна, не зробила потрібних висновків, тому у безлічі своєму являла собою саме таких пічкурів, не мають ні громадянської позиції, ні соціальної відповідальності, ні прагнення до позитивного перетворення суспільства, окопавшись у своєму маленькому світі і тремтячи від страху перед можновладцями.

Цікаво, що саме суспільство теж вважає подібних особин баластом — не цікавим, дурним і безглуздим. Про пескарі мешканці водойми висловлювалися вкрай непривабливо, незважаючи на те, що він жив, нікому не заважаючи, нікого не ображаючи і не наживаючи ворогів.

Кінець життя головного героя дуже промовистий – він не помер, не був з’їдений. Він зник. Автор вибрав такий фінал, щоб ще раз підкреслити ефемерність існування піскаря.

Основна мораль казки в наступному: якщо за життя людина не прагнув робити добро і бути потрібним, то й смерті його ніхто не помітить, тому що його існування не мало сенсу.

У всякому разі, перед смертю головний герой жалкує саме про це, задаючи собі питання – кому він зробив добру справу, хто зможе його з теплом згадати? І не знаходить втішного відповіді.

Кращі цитати з казки «Премудрий піскар»