Казка про царя Берендеї, у якого була борода до колін. Жив він з дружиною кілька років, але не було у них дітей.

Одного разу цареві довелося відлучитися і оглянути територію держави. Попрощавшись з дружиною, цар поїхав на вісім місяців. Їхав Берендей додому і дуже захотілося йому пити. Побачив колодязь, на поверхні води плавав золотий ківш. Цар спробував його взяти, але кухлик то вправо, то вліво. Вирішив цар нахилитися і так напитися, а його борода вся під воду пішла.

Схопив хтось під водою Берендея за бороду і не віддає. Побачив цар у глибині води страшне обличчя. І голос з води йому сказав, щоб цар пообіцяв віддати те, чого він не знає, тоді бороду відпустить. Берендей дав свою згоду.

Приїхавши до столиці, побачив цар, що у нього народився син. Заплакав Берендей, і задумався про те, як же йому не віддати сина чудовиську водяному. Цар ходив сумний. Минув час. Виріс царевич Іван справжнім красенем.

Одного разу поїхав царевич на полювання. У дуплі побачив дивного старого з бородою зеленого кольору. Старий повідомив Івана, що пора його батькові віддавати обіцяний борг.

Розповів цар своєму синові, що з ним у минулому трапилося, і яке обіцянку він дав. Іван зібрався в дорогу.

Довго скакав на коні царевич, і побачив озеро з качками. Всі полетіли, а одна залишилася. Вийшла на берег, стрепенулася і красиву дівчину перетворилася. Сказала дівчина царевичу, що вона дочка Кощія, Мар’я-царівна. Розповіла, що її батько давно Івана чекає, і коли прийде він до Кощія, щоб відразу йому в ноги упав і нічого не боявся.

Прийшов Іван у царство кощія, впав до нього в ноги. Засміявся Кощій. І сказав він до Івана, що той винен йому послужити три служби.

Вранці Кощій покликав Івана і наказав звести за ніч палац з мармуру з дахом золотий, вікнами з кришталю. Навколо палацу зробити сад з ставками і окунями.

Зажурився Іван і тут у вікно бджола влетіла, виявилося, що це царівна. Сказала вона царевичу, щоб спати лягав. Буде до ранку побудований палац з мармуру. Сподобався Кощію палац.

Призначив він друге випробування. Знайти з тридцяти дівчат його саму улюблену дочку Марію. Попередила дівчина Івана, що у неї мошка буде на щоці. І з цим випробуванням впорався царевич.

В третій раз Кощій наказав зшити чоботи з облямівкою за час, поки соломинка горить. Відмовився Іван чоботи шити. Тоді Мар’я-царівна сказала, що їм треба бігти.

Сіли вони на вірного коня й рушили галопом. Кощій відправив слідом погоню. Царівна перетворилася на річку, а царевич місток. Вернулись слуги Кощія ні з чим. Сам Кощій поїхав за своєю дочкою. Марія стала церквою, Іван – ченцем, кінь – дзвіницею. Не знайшов їх Кощій.

По дорозі захотів царевич гарне місто заїхати. Мар’я попередила його, щоб не цілував немовляти, сама каменем обернулася. Не послухав Іван її і поцілував немовляти, тут же втратив пам’ять.

Дізналася Мар’я у старого, що Іван одружується. Спекла пиріг і пішла в місто. Відрізав царевич шматок пирога. Там були два голуби. Голубка сказала голубу, щоб не йшов, а то забуде її, як Іван Мар’ю. Тут царевич все згадав.

Приїхали царевич з царівною до Берендею і його дружині. Зраділи батько і мати, відразу веселу весілля зіграли. Стали разом щасливо жити.

Казка вчить добра і справедливості.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника