«Замок зі скла» – це автобіографічна книга, в якій Джаннетт розповіла про своє нелегке дитинство. Дія почалося тоді, коли Джаннетт було три роки. Вона варила сосиски та отримала опіки. Потрапивши в лікарню, вона дуже хотіла побути тут довше. Виникає питання, чому маленька дівчинка не поспішає повертатися додому?
Дружна сім’я Джаннетт складається з шести чоловік. Мама – художниця, але її картини ніхто не купує. Батько – майстер на всі руки, але він не любить довго працювати на одному місці. У сім’ї четверо дітей. Вони кочівники, ніколи не затримуються довго на одному місці і залишають після себе неоплачені рахунки і руїни будинків. Сім’я роз’їжджає по країні на автофургоні, а батько пояснює дітям настільки швидку зміну місця проживання тим, що його шукає ФБР. У них ніколи не буває грошей і тому діти змушені копатися в сміттєвих баках для того, щоб відшукати собі їжу.
Своє дитинство Джаннетт провела в нескінченних переїздах, голод і відсутності умов для сприятливого життя. Втомившись від такої нещасливої життя, сімнадцятирічна Джаннетт переїжджає в Нью-Йорк до сестри. Там вона закінчує середню школу і влаштовується працювати телефоністкою в юридичну фірму. Вона любить своїх батьків, але бачачи свою матір, копающуюся в сміттєвому баку на багатолюдній вулиці, Джаннетт ховається, соромиться. Вона намагається матеріально допомогти батькам, але вони відкидають її допомогу.
Головна героїня і її старша сестра намагаються «витягнути» сім’ю з убогості, але батькам дівчаток попрямує вести такий образ життя (бомжувати). Вони вважають своє життя пригода, знаючи, що в Америці завжди можна дістати їжу і дах над головою. Життя дітей у такій сім’ї небезпечна. Батьки, хоч і люблять своїх дітей, відносяться до їх безпеки холатно, що не можна сказати про виховання. Мама і тато з ранніх років вчать дітей шукати їжу, готувати, захищатися, читати і писати… Вони вчать дітей виживати в тих умовах, в яких живуть. Але їх життя нестерпне для маленьких дітей. По мірі дорослішання дітей їх батьки опускалися на дно все нижче і нижче. А діти мріяли тільки про одне: подорослішати і не стати такими ж як їх батьки. Дивно, але на своєму прикладі батьки показали дітям, як не треба жити. Діти виросли і стали успішними людьми. І не дивлячись на те, що їх батьки стали бомжами, діти також люблять їх.
Ця книга вчить бачити навіть у складних життєвих ситуаціях тільки хороше, не соромитися своїх батьків і свого минулого. Також вона вчить досягати поставлених цілей, і не дивлячись на труднощі і перепони, не опускати руки. Треба завжди пам’ятати, що ми – вершителі наших доль!
Можете використовувати цей текст для читацького щоденника
