Розповідь розгортається навколо батька дівчинки, по імені Віра, який був небайдужий до малярства. Як – то раз сидячи на березі, з, здавалося б, стали рідними фарбами, до нього підходить молода людина – моряк, і вручає йому незвичайний подарунок, а саме мавпочку. Мавпа відразу сподобалася батькові, і він вирішив віднести її додому, сподіваючись викликати позитивні емоції у рідних. Прийшовши в будинок, і показавши подарунок, реакція сімейства була не райдужна. Мамі Віри вона не сподобалася, так як занадто була ненажерлива ця мавпа, і їла одні банани, але проживши з нею якийсь час вона змінила своє рішення і вирішила її залишити.

Назвали її Анфісою, ім’я придумала бабуся. Незважаючи на досить миле ім’я, в будинку панувала розруха. Анфіса стрибала по хаті, як по гілках, розкидала речі, розкачувала нитки від клубків, немов це дороги, які ведуть до мети, а Анфіса сиділа на люстрі, як ніби це не її рук справа. За подібні витівки її ставили в кут.

Віра взяла з собою Анфісу в садок. Вихователька прийняла її за молодшого брата Віри, але батько поспішив все пояснити, сказавши, що це мавпа і попросив її залишитися, так вони разом були в одній групі. Завдяки Анфісі, обстановка в садку, була така ж, як і вдома. Поїдання мила, і пускання бульбашок, розгойдування на гілках рослин разом з дітьми, все це Анфісі здавалося дуже навіть веселим. На уроках праці, діти робили підробки з картону, а мила Анфіса вирізала собі капелюхи з штор, і красувалася перед дзеркалом. Як – то раз вона знайшла в коморі миші, і показала виховательці, та від побаченого зомліла.

Увечері, коли батько прийшов забирати Анфісу і Віру, вчителька поскаржилася на витівки, але в підсумку дозволила залишити Анфісу з Вірою.

Розповідь вчить про доброї людської душі, до дітей, навіть якщо дитина зовсім несхожий на інших. Потрібно дивитися на пустощі дітей з посмішкою на обличчі, адже вони роблять це від щирого серця.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника