Короткий зміст Шолохов Образа

В оповіданні Михайла Шолохова «Образа», який увійшов до збірки «Донські оповідання» (1926), йдеться про п’ятдесятирічному Степана, селянина з хутора Дубровинський. На хуторі голод – неврожай прийшов з півдня і чим засіяти землю. А у Степана, крім дружини, вісім ротів – діти від загиблого на громадянській війні сина. Йому довелося обміняти двох своїх биків на сорок пудів сорного хліба. Скотина вже не цінувалася – люди вмирали і, щоб вижити, з висушеної перемеленої кори дуба замішували тісто і пекли «дубовий хліб».

Влітку голова повідомив, що з осені обіцяли дати зерно («насіннєву позику»), а значить, треба, мовляв, хочеш не хочеш, піднімати ділянку.

І Степан, не повірив голові, на що залишилися бугаїв все-таки почав орати землю. Працював тиждень. Важка вийшла оранка. А повідомлення про те, що можна їхати забирати хліб, прийшло тільки на початку весни.

Повантажили Степан з молодим сусідом Панасом на свої сани зерно і спробували поткнутися куди-небудь на нічліг, але ніхто не пустив. Лягли прямо там, де стояли, на сани, на мішки.

Пустилися В зворотний шлях рано вранці. Від станції до хутора сто п’ятдесят верст. Але по дорозі на них напали грабіжники, погрожуючи наганами, перевантажили хліб на свою бричку й поїхали.

Коли все село стало сіятися, залишився без зерна Степан вирушав до Атаманову кургану – з тугою дивився на «обманутую» їм землю.

Перед трійцею пропали Степанови бики. Степан ходив, шукав, питав у людей, але безрезультатно. На роздоріжжі двох доріг зустрів він гарбу з сіном, правил якої той самий тавричанин — один з пограбували його і Афанасія. Обидва вони дізналися один одного. Візник злякався, впав на коліна, благав про пощаду, але надто велика була образа Степана. «Мертва земля лежить!.. А?.. Голод взяли!.. Пухли від трави!.. А?» — вигукував Степан, все ближче підступаючи.

Колишній грабіжник запропонував залагодити конфлікт світом, пообіцяв повернути хліб і навіть пропонував свого коня, напираючи на те, що у нього самого була крайня потреба вчинити так, як він вчинив. Але «ображений» Степан висмикнув з воза вила і вбив тавричанина. А після підхопив на руки маленького хлопчика, сина вбитого, який намагався сховатися від нього в сіні, і попрямував геть.

Степан помстився, але не стільки за свою образу і голод, впав на його сім’ю, скільки за «обманутую», зорану, але так і незасіяній їм землю. Це поле відчувається їм як місце злочину. Така була нерозривна, майже родинний зв’язок селянина з його землею.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника