У повісті йдеться про стару жінку. Її звуть Пашута. Про неї говорили: – «… І ти сама баба ситна». Жінка все життя працювала при кухні. Пройшла шлях від завідуючої до посудомийки. В юності Паршута була щаслива, і у неї було чимало друзів. Але, під старість років вона залишилася нікому не потрібною. З нею спілкувався тільки Стас. Більше нікому не могла вона довіритися.

Так і жила вона одна, а на літо привозила свою маму. Пашуте зовсім довелося туго. Ноги стали відмовляти. А роботи багато по господарству. Лише на себе вона сподівалася. Ксенія Єгорівна – мати жінки, донька майже не бачила. Тільки останнім часом зимувала у неї. В останній рік старенька здавала. Кров працювала погано. Сили покидали її. Пашута не знала, що вона ось-ось помре. Так і вийшло. Матінка померла уві сні. Пашута була в розгубленості. Її лякала невідомість. Так як грошей на похорон у неї не було, вона вирішила поховати стареньку в найближчому лісі. Спочатку сюжет здається занадто простим. Все як у всіх. В цьому і вся хитрість. Люди звикли ховатися в своїх будинках і не бачити чужих проблем, а також робити вигляд, що не помітили.

Сюжет твору з самого початку наштовхував на щось не хороше. Двері будинку Пашуты була зірвана, світла не було. Але світло, мелькає в вікнах, говорив про біду.

Місце поховання Пашута вибирала з Сергієм. Восени у дощову і холодну погоду вони вирушили ховати стареньку. Могила була вже приготована. Жінка присіла далеко і подумала: «Як добре не бачити всього, що відбувається на землі!» Проливним дощем природа оплакував стареньку Аксенію. Раптово пішов сніг. На покійну падали сніжинки. Бог простив Пашуту і відгукнувся на її поклик.

Мораль цієї історії така – бог завжди допомагає тим, хто найбільше цього потребує. Неважливо як до нього звертатися. Шляхом молитви або через звичайне слово. Головне, щоб це було щиро і від душі. Тільки так він може почути і прийти на допомогу у важкий момент життя…

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника