Стояв зимовий день. Холодну пору року вже підходила до завершення і у всьому відчувався швидкий прихід весни. Письменник Мурах їхав на поїзді на дачу своїх друзів. Йому потрібно було написати оповідання для одного московського журналу. Розповідь потрібен був про працю.

Проте робота у Муравйова ніяк не клеїлася. Він вже досить довго працював над своїм твором, але все було не те. Причину цього він бачив в суєті міських буднів. І ось, він вирішив відправитися за місто, сподіваючись на те, що там до нього прийде натхнення, і робота зрушиться з мертвої точки, хоча він і знав, що усамітнитися зовсім йому там не вдасться. На дачі повинні були знаходиться далекі родичі друзів, знайомий з якими він не був.

Муравйова переповнювало почуття безпричинного щастя. Настрій його було радісним і захопленим. І він чомусь був повністю впевнений в тому, що там, на дачі знайомих, у нього неодмінно все вийде. Ще, його не покидало відчуття того, що ось-ось повинно статися щось хороше.

Ось він вже і прибув на станцію. З поїзда він ступив на платформу, що перебуває в лісі і пішов по пустельній дорозі, всі розмірковуючи про те, як би йому написати розповідь. Муравйов помітив, що тут він став мислити в слух. Поговорив він і з горобцем, який невдоволено щось чирикнул письменнику.

Пройти належало Муравйову цілих три кілометри. Між тим, сонце вже хилилося до горизонту. По дорозі попався письменнику струмок, який, дзюркочучи, намагався звільнитися від льоду. І тут, Мурах подумав, що треба б йому допомогти весні й заходився ламати лід, сковывавший струмочок.

Тут він помітив неподалік дівчину з лижами. Герой було зніяковів: йому стало ніяково від того, що він, солідний чоловік, займається дитячістю. Однак дівчина, підійшовши до нього, запропонувала ламати йому лід лижною палицею – так набагато зручніше. А потім вона зайнялася цим разом з ним.

Герої мовчки працювали. З’явився звідкись ще й хлопчисько. І тільки тоді, коли звільнення струмка було закінчено, Мурах і дівчина розговорилися. Виявилося, що звати її Женею, і вона є тією самою родичкою, яка живе на дачі друзів письменника. Знаходилась вона там разом зі своїм батьком – ботаніком.

Вони чекали прибуття Муравйова. А Женя дуже сильно переживала за те, що батько буде заважати письменницькому праці, так як він дуже любив поговорити і навряд чи б зміг стриматися.

А подальший їх розмова немов осінив Муравйова – ненароком Женя підказала йому те, про що йому слід писати оповідання. Він зрозумів: писати він повинен про працю, з яким добре знайомий – про письменницькому.

Настрій його поліпшився ще більше. Не даремно він вирвався за місто і не спроста було в нього таке окрилене стан. Муравйов писав всю ніч. Думки його все лилися і лилися одна за одною, і рядки лягали на аркуші паперу. Все те, що було написано їм вперед, він, без тіні жалю, спалив у печі.

Він писав про прозу і про поезію. Він писав про красу та силу російської мови і про працю відомих письменників. Він писав про пізнання та уяві, які вважав він джерелами літературного мистецтва.

До ранку були дописані їм останні фрази оповідання. Закінчив Мурах його словами Горького про те, що, створюючи твір, потрібно представляти людей, які будуть його читати, чи слухати. Муравйову хотілося прочитати його Дружині. Адже саме вона надихнула на створення письменника, задавши, не замислюючись, йому просте питання. Вона чомусь знала, що писати треба йому саме про це працю. І як же сам він раніше до цього не додумався? Писав він свою розповідь, думаючи про неї. Йому хотілося висловити їй все те хороше, що було у нього в душі. Однак, він нічого цього не зробив.

Женя їхала в Москву в інститут. Муравйов проводив її до поїзда. Він лише подякував за допомогу. За що її дякують, дівчина не зрозуміла. Адже вона не знала, що посприяла «народженню» розповіді.

Автор хотів показати цією розповіддю те, що справа, яка за душі і яке добре знайоме для людини, завжди буде приносити йому не тільки користь, але і задоволення.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника