Одного разу ввечері оповідач йшов по садку на Васильківському острові. Захопившись книгою, він зачитався до самої темряви і сад ось-ось повинні були закривати. Раптово з-за кущів почувся тихий плач.

Біля невеликого кам’яного будиночка, схожого на сторожку, стояв хлопчик років семи-восьми і невтішно плакав. Помітивши відповідного незнайомця, він насупився, підтягнувся і відразу ж заспокоївся. Розпитування, що ж все-таки сталося, хлопчик проігнорував і тільки тоді, коли його взяли за руку, щоб повести, став чинити опір і, нарешті, зізнався. Виявляється, під час гри з незнайомими хлопцями у війну, він погодився бути годинним і дав чесне слово ігровому маршалу не зійти з місця, охороняючи пороховий склад, в ролі якого виступала сторожова будка. Хлопці давно вже розійшлися по домівках, а маленький сержант все стояв на своєму посту. Йти додому він не збирався, незважаючи на те, що його нові друзі вже давно повечеряли і лягли спати.

Хлопчик теж хотів і їсти, й спати, але порушити слова не міг. Та й оповідач не міг йому нічим допомогти, оскільки сам не був військовим.

Довелося йти і шукати людину в формі. Але зустрілися ремісники і залізничники не підходили. Нарешті, на трамвайній зупинці майнула захисна командирський кашкет з синім кавалерійським околом.

Військовий довго не міг зрозуміти, що від нього вимагається подбежавшему незнайомцеві. Потрібний трамвай пішов, і майор був сердитий. Нарешті, розібравшись, у чому справа, поставився до прохання серйозно і поспішив в сад.

Вже повісив замок сторож погодився трохи почекати, поки виведуть забутого відвідувача.

Хлопчик все ще стояв на своєму посту і тихенько плакав. Побачивши гостей, спочатку зрадів, але пост не залишав, поки військовий не віддав наказу на правах старшого за званням. Тільки тоді маленький сержант приклав руку до козирка кепки і відрапортував про покиданні довіреного об’єкта. А після всі троє весело розсміялися.

Вийшовши з саду, майор і оповідач з задоволенням потиснули руку хлопчикові. Він відмовився, щоб його проводили до будинку, сказавши, що близько живе. Та й не потрібні йому були поводирі: з такою сильною волею не страшні ні темрява, ні хулігани, ні більш страшні речі. І ким би він не став, коли виросте, ясно, що це буде справжній чоловік. Адже лише справжня людина знає: той, хто порушує слово в малому, порушить і у великому, а якщо ти дав слово – тримай, навіть нехай це і буде грою.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника