В пеналі у Каті лежало цілих два зелених олівця, різноманітних відтінків. А у сусідки Олени, олівця зеленої забарвлення, не виявилося. Їй треба було зробити завдання, яке їм дав на уроці вчитель.

Олена попросила у сусідки по парті – Каті: «Можна у тебе, будь ласка, позичити мені, на одну хвилинку зелений олівець». А подружка Катя відповіла, що треба у своєї мами піти запитати.

Зустрілися на інший день у школі дві учениці. І Лена знову поставила своє запитання: – Ну, що мати дозволила тобі давати мені олівець зеленого кольору?

З важким зітханням Катя сказала, що у свого старшого брата забула спитати! – Так! Треба, обов’язково, у твого брата дозволу запитати! – з сумом промовила Оленка.

Настав новий навчальний день. Лена знову поставила питання: «Що брат, дозволяє тобі мені давати цей олівець?» – Він сказав, що можна! Тільки, мені здається, що ти поламаєш мій олівець! – Не хвилюйся, я дуже обережно, – сказала ображено Лена. – В рот не можна брати, лагодити, дуже сильно тиснути, коли будеш малювати. Багато розфарбовувати їм теж не можна!

А Лена тоді їй і каже: «Тільки зеленіючу травичку і на кроні дерев листочки».

З незадоволеним виразом обличчя Катя сказала, що це дуже багато. Тоді Олена глянула на подругу і просто пішла не з чим.

Здивована Катя поїхала за нею. І стала пропонувати: – На зелений олівець, візьми, будь ласка! «Мені, він вже не потрібен!» – сказала Олена.

Почався урок малювання. І вчитель захотів дізнатися: « Чому у дівчинки на деревах листя синього кольору!»

– А у мене немає зеленого олівця! – А чому у своєї подруги не попросила?

Олена стоїть і не знає, що сказати. Почервоніла від сорому подруга сказала: «я Давала їй, але вона, чомусь не взяла!»

Тоді викладач сказав їм: «потрібно Давати так, щоб приємно було взяти!»