В основу оповіді покладено дитячі спогади письменника, коли він у різдвяні дні гостював у маєтку свого дядька — норовливого і жорстокого поміщика.

Дядько був пристрасним любителем полювання на ведмедів. Для цього у нього були спеціальні собаки — «п’явки», які впиналися в ведмедя так міцно, що їх неможливо було від нього відірвати. Якщо на полюванні траплялися ведмежата, їх забирали в маєток, де утримували в спеціальному сараї. З спійманих ведмежат відбирався один, якому для потіхи давали можливість вільно гуляти по двору, але лише до тієї пори, поки він поводився сумирно. Коли ведмідь підростав і ставав небезпечним, його цькували «п’явками», а потім вбивали мисливці.

Наглядав за ведмедями молодий кріпак хлопець, якого звали Ферапонтов, але всі називали його Храпоном. П’ять років у дворі жив ведмідь по кличці Сганарель, який носив мисливську капелюх з пером і умів бити в барабан. Храпон в ньому душі не чув і ведмідь відповідав йому взаємністю. З часом у Сганареле проявилася звірина натура, і він почав здійснювати вчинки, неприпустимі з точки зору людей — відірвав крило гусака, пошкодив хребет лошаті, напав на людину. Доля ведмедя була вирішена — для цього в маєтку розігрувався справжній спектакль, подивитися на який з’їжджалися родичі та гості.

Знаючи прихильність Храпона до ведмедя, злий поміщик приготував для Храпона особливу роль – той повинен був знаходитися в засідці з рушницею і в потрібний момент вистрілити в Сганареля. Хлопець потрапляє в складне становище тих, хто наважувався не послухатися господаря, чекала сувора розправа.

І ось в один із днів напередодні різдва, ведмедя, поміщеного в глибоку яму, намагаються виманити з неї, щоб віддати на розтерзання собакам. Але Сганарель, немов передчуваючи свою загибель, не бажає покидати свій притулок. Не допомагають ні загострені кілки, ні колода, ні палаюче сіно. Поміщик закликає на допомогу Храпона, і ведмідь в обнімку з хлопцем залишає яму. На очах присутніх ведмідь розриває двох «п’явок» і починає розмахувати колодою. Гості в паніці починають залишати видовище. У ведмедя стріляють, але йому вдається втекти в ліс.

Всі в жаху гадають, яке ж покарання приготував поміщик для Храпона, якого він вважав винуватцем невдале полювання.

Настає Різдво. Гості зібралися в маєтку, де в вольтеровском кріслі сидить господар. Священик читає молитву. І різдвяне диво відбувається – розчулений поміщик прощає Храпона, дає йому вільну і дарує сто рублів. Хлопець вирішує і далі служити господарю вірою і правдою.

Головна думка

Ця історія про те, як Ферапонт, рятуючи ведмедя, врятував свого господаря. Вона вчить доброті, милосердю та вміння залишатися людиною в самій складній ситуації.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника