У лісі народився зайчик, і як всі інші зайці, він весь час боявся кожного звуку. Довго так він боявся, майже рік, поки не великий виріс. І тут йому набридло боятися.

Закричав тоді Заєць, що ніхто йому більше не страшний. І зібралося тут все заяче плем’я від мала до велика і стало над ним знущатися, вважаючи його безглуздим. Але Заєць храбрився і заявив, що з’їсть навіть самого вовка, якщо той попадеться йому на шляху. Зраділи зайці, розігралися на галявині.

А в цей час Вовк брів по частіше, голодний і злий. І почув він, як сміються над ним зайці і прийшов подивитися на це неподобство. Побачивши, що більше всіх шумить і сміється хвалько Заєць, сірий Вовк вирішив з’їсти саме його.

А звірі нічого не бачили, і веселилися дужче. У підсумку хвалько забрався на пеньок, сів на задні лапки і вигукнув, що зараз покаже всім одну цікаву штуку. У цей момент він помітив глядящего на нього з кущів Вовка і втратив дар мови від страху. Від переляку хвалько високо підстрибнув вгору і впав вовку на морду. Прокотившись по вовчій спині, перекинувся в повітрі і втік так швидко, ніби його й не було.

Довго біг бідний Зайчик, поки зовсім не вибився з сил. Хвалька здавалося, що його ось-ось схоплять страшні вовчі зуби.

А Вовк тим часом утік в іншу сторону. Коли на нього стрибнув Заєць, йому здалось, що хтось вистрелив. До того ж у лісі було повно іншої здобичі.

Довго приходили в себе інші зайці. Ховалися хто куди, вони не наважувалися і носа висунути назовні. Нарешті, хтось набрався сміливості і виліз.

І зайчики побігли шукати свого безстрашного спасителя. Дивилися скрізь, але ніяк не могли знайти. Вже стали боятися, не з’їв того чи який-небудь інший вовк.

А потім побачили, що хвалько сховався в ямку під кущиком і ледь живий від страху.

Стали зайці стрибати так дякувати свого спасителя. Тоді Заєць виліз, обтрусився, і сказав, що анітрохи не боявся Вовка. І з тих пір він сам у це повірив і перестав кого-небудь побоюватися. Адже іноді головне переконати себе.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника