Вовк – найлютіший звір у лісі. Він не помилує ні зайця, ні вівці. Він може вирізати у мужика худобу і залишити всю сім’ю знедоленої. Але, і мужик, коли розлютиться, вовка не помилує. Так і живуть, враждуя, вовк і люди. Але, не тільки людина ненавидить злого звіра, але і тварини його не шанують.

Жив якось один вовк. Був він справжнім душогубом: корів різав, лісника вбив, маленького хлопчика в ліс поніс. Ніколи не голодував звірюка. Довго жив і вбивав вовк. Але одного разу він потрапив у лапи до ведмедя. Той теж не любив вовків за розбій у лісі. Не став вбивати ведмідь вовка, а захотів пробудити в ньому совість. Почав переконувати, що недобре вбивати всіх без розбору. Вовк же пояснив йому, що він тварина, яка може харчуватися тільки м’ясом. Жити вовкові треба, волчиху і вовченят годувати треба, а не вбиваючи, він цього робити не зможе. Погодився ведмідь з вовком в неможливості життя вовчої без душегубства, і відпустив його. Вовк не став обманювати Топтигіна в тому, що він розкаюється у вбивствах, або в тому, що менше стане вбивати. Ведмідь сказав, що смерть для вовка найбажаніше позбавлення.

Далі продовжив вбивства вовк, та ще більше колишнього. Унадився в село одну ходити кожну ніч, і тварин різати. Наїсться досхочу, і спить весь день, а вночі знову за розбій приймається. Довго ще він так промишляв, але і до нього старість прийшла. Важко стало бігати вовка. Так, до того ж, мужик трохи палицею хребет покалічив звірюка. Важко стало добувати їжу вовка. Він почав боятися собак. Вівцю з отари стягнути не може. Виє від голоду всі ночі.

Один раз пощастило маленького ягняти в селі вкрасти. Несе вовк його в зубах, а ягня плаче і проситься, щоб вовк відпустив його. Раніше всі вівці розбійнику траплялися мовчазні, а цей так хоче жити. Згадав вовк слова ведмедя, що смерть йому порятунком стане. Пошкодував ягняти, випустив його з пащі.

Забрався в ліс, ліг і став чекати смерті. Але, тварина не може на себе руки накласти, а смерть не приходить ніяк. Хіба, що від голоду померти зможе. Так він давно вже голодує. Нікого, крім молодих ворон, впіймати не може. Лежить і думає, що він проклятий з-за численних вбивств. У вухах так і стоять слова мужиків, що він душогуб проклятий. Саме, проклятий, інакше навіщо жити, якщо для цього вбивати тільки й треба. Скільки він звірини погубив і людей нещасними зробив. Став смерть він чекати.

У ліс прийшли облавою мужики з собаками. Вовк пішов до них на зустріч, схиливши голову. Коли відчув удар від кулі в лоба, з полегшенням подумав, що нарешті-то смерть-избавительница прийшла до нього.

На жаль, вовк не може жити без вбивств, але і таку тварину, має право на існування.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника