Оповідання ведеться від хлопчика Петі п’ятнадцяти років, який проживає у дворі і будинку справжніх героїв. Петіна мама була педіатром, а також вона допомагала всім нужденним, про добро її серця говорили всі навколо. Доглядати за тяжко хворими вона навчилася, після того як її чоловіка сильно контузило на війні, а після тринадцяти років страждань він помер. Однак мама Петі, зберегла в серці глибоке співчуття до ближнього і допомагала навіть тим, хто її зовсім про це не просив. Пояснюючи це тим, що немає на землі безтурботних доль і всі потребують підтримки. Також вона абсолютно все знала про хвороби і труднощі її сусідів і доглядала за літніми людьми.

Також, як і мама Петрика дісталися ці чудові якості безкорисливої і все цілої взаємодопомоги близьким. Він з великим задоволенням допомагав мамі, приносив всі необхідні ліки. Так одного разу він познайомився з сусідкою, Надією Емельяновной, яка жила на першому поверсі. Хлопець здружився з нею і довідався, що під час війни у неї загинула дочка на ім’я Таня. Таня була красивою дівчиною, за якою доглядали багато хлопчаків. Також жінка розповіла, якою страшною втратою сало для неї Таніну смерть. І що вона зовсім не розуміє, де були її залицяльники, коли вона потребувала їхньої допомоги.

Тоді хлопчик вирішив відшукати всіх цих хлопчаків. А дізнатися про їхні долі мама порадила у вчительки, учившей і Таню, і дворових хлопців. Але по волі долі всі вони загинули на війні, захищаючи батьківщину. Довідався про те, що сталося Петя вирішив зробити дошку пам’яті, щоб всі знали в обличчя своїх героїв і захисників.

Висновком цього твору є те, що необхідно думати не тільки про себе, але також і про оточуючих людей. Також як Петя, якого сміливо можна назвати відповідальною людиною з великим почуттям поваги до інших.

Можете використовувати цей текст для читацького щоденника