Казка «Золотий ключик, або пригоди Буратіно» починається з опису життя самотньої столяра Джузеппе. Добрий, веселий чоловік так страждав від самотності, що одного разу, знайшовши підходяще поліно, вирішив вистругати собі іграшку, схожу на хлопчика, сподіваючись, що вона скрасить самотні будні. Несподівано Джузеппе розуміє, що поліно попалося не просте, а чарівне: чим ретельніше Джузеппе викреслював риси обличчя на поліні, тим частіше деревинка подавала ознаки життя, а незабаром почала розмовляти, сміятися і бігати. Джузеппе був щасливий, вирішивши назвати новоявленого синочка Буратіно.
Текст казки
Сторінок:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
Столярові Джузеппе попалося під руку поліно, яке пищало людським голосом
Давним-давно в містечку на березі Середземного моря жив старий столяр Джузеппе, на прізвисько Сизий Ніс.
Одного разу йому попалося під руку поліно, звичайне поліно для топки вогнища в зимовий час.
– Непогана річ, – сказав сам собі Джузеппе, – можна змайструвати з нього що-небудь на зразок ніжки для столу…
Джузеппе надів окуляри, обмотані мотузкою, – так як окуляри були теж старі, – покрутив у руці поліно і почав його тесати сокирою.
Але тільки він почав тесати, чий-то надзвичайно пропищав тоненький голосок:
– Ой-Ой, тихіше, будь ласка!
Джузеппе зсунув окуляри на кінчик носа, став оглядывать майстерню – нікого…
Він зазирнув під верстак – нікого…
Він подивився в кошику зі стружками – нікого…
Він висунув голову за двері – нікого на вулиці…
«Невже мені здалося? – подумав Джузеппе. – Хто б це міг пищати?..»
Він знову взяв сокирку і знову – тільки вдарив по поліну…
– Ой, боляче ж, кажу! – завив тоненький голосок.
На цей раз Джузеппе злякався не на жарт, у нього навіть спітніли окуляри… Він оглянув усі кути в кімнаті, заліз навіть у вогнище і, повернувши голову, довго дивився в трубу.
– Немає нікого…
«Може бути, я випив чого-небудь невідповідного і у мене дзвенить у вухах?» – міркував про себе Джузеппе…
Ні, сьогодні він нічого невідповідного не пив… Трохи успокоясь, Джузеппе взяв рубанок, стукнув молотком по задній його частині, щоб в міру – не занадто багато і не занадто мало – вилізло лезо, поклав поліно на верстак – і тільки повів стружку…
– Ой, Ой, ой, ой, слухайте, чого ви щиплетесь? – відчайдушно запищав тоненький голосок…
Джузеппе впустив рубанок, позадкував, підвівся і сів прямо на підлогу: він здогадався, що тоненький голосок йшов зсередини поліна.
Сторінок:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
