Багато міфів і легенд складають про відроджуваної з попелу птаха Фенікс, про неї ж розповість казка «Птах Фенікс» Андерсена. За переказами гніздо Фенікса знаходиться в Аравії і раз на сотню років вона прилітає туди, щоб відродитися знову. Її можна знайти в рядках великого Шекспіра, в «Марсельезе», в струнах арфи і співах, пурхає вона і в рядках молитовника. Але, незважаючи на велику до неї повагу і бажання зобразити на полотнах, птах Фенікс найчастіше не має притулку, а самотність стає їй найкращим другом. Так як друге ім’я цієї птиці – Поезія…

Текст казки

У райському саду під деревом пізнання цвів рожевий кущ; в першій же розпустилася на ньому троянді народилася птиця; пір’я її відливали дивовижними фарбами, політ її — сяйвом, спів — чудовою гармонією.

Але ось Єва скуштувала від дерева пізнання, і її разом з Адамом вигнали з раю, а від полум’яного меча ангела відплати упала в гніздо одна іскра. Гніздо спалахнуло, і птах згоріла, але з розпеченого яйця вилетіла нова, єдина, завжди єдина в світі птах фенікс. Міфи кажуть, що вона в’є собі гніздо в Аравії і кожні сто років сама спалює себе в гнізді, але з розпеченого яйця вилітає новий фенікс, знову єдиний у світі.

Швидка, як промінь світла, виблискуючи чудною забарвленням пір’я, чаруя своїм чудовим співом, літає навколо нас чудовий птах.

Мати сидить у колисці дитини, а птах літає над його узголів’ям, і від віяння її крил голівки дитини утворюється сяйво. Залітає пташка і в скромну хатину трудівника, і тоді промінь сонця осяває хатину, а жалюгідний дерев’яна скриня починає пахнути фіалками.

Птах фенікс не вічно залишається в Аравії. Вона ширяє разом з північним сяйвом і над крижаними рівнинами Лапландії, пурхає між жовтими квітами, вихованцями короткого літа, і в Гренландії. В глибині Фалунских рудників і у вугільних шахтах Англії в’ється вона напудренною міллю над молитовником в руках благочестивого робітника; в квітці лотоса плаває по священних водах Гангу, і очі молодої індійської дівчини спалахують при вигляді її вогнем захвату!

Птах фенікс! Хіба ти не знаєш її, цієї райської птиці, священного лебедя співів? На колісниці Фесписа [Феспис (жив в Аттиці близько 550 р. до н. е..), згідно з переказами, був батьком трагедії і роз’їжджав по країні на чолі мандрівної трупи акторів; сценою їм служила їх же візок] сиділа вона балакучим вороном, ляскаючи чорними крилами; по струнах арфи ісландського скальда дзвінко вдаряла червоним дзьобом лебедя; на плече Шекспіра опускалася вороном Одіна і шепотіла йому на вухо: “Тебе чекає безсмертя”; в свято співаків пурхала у лицарській залі, коли вперше тут побували.

Птах фенікс! Хіба ти не знаєш її? Це адже вона проспівала тобі марсельєзу, і ти цілував перо випало з її крила; вона була тобі в небесному сяйві, а ти, може бути, відвертався від неї до горобцях з крилами, раззолоченными сусальним золотом!..

Райський птах, кожне сторіччя погибающая в полум’я і знову відроджується з попелу, твої золоті зображення висять в розкішних палатах багатіїв, сама ж ти часто блукаєш безпритульна, самотня!.. Птах фенікс, що мешкає в Аравії, — лише міф!

В райському саду ти народилася під деревом пізнання, в першій розпустилася розі, і творець зазначив тебе своїм поцілунком і дав тобі справжнє ім’я — Поезія!