Про те, як хоробрий мисливець зумів врятувати доньку попа і попаді, оповідає казка «Лісовик». Як-то раз відправилася попівна гуляти в ліс, і пропала. Три роки про неї ніхто не чув. В тих лісах ходив на полювання мисливець. Одного разу він зустрів в лісі дивного мужика – сивого, але на вигляд молодого. Мисливець дізнається, що це лісовик, і стріляє в нього. Лісовик тікає в гущавину, його переслідує мисливець з собакою. Дійшов лісовик до своєї хатинки, ліг на лавку і здох. Мисливець знаходить в хатинці лісовика дівку, яка не знає свого минулого…

Текст казки

Одна попівна, не спросись ні батька, ні матері, пішла в ліс гуляти і пропала безвісти. Минуло три роки. У цьому самому селі, де жили її батьки, був сміливий мисливець: кожен

божий день ходив з собакою так з рушницею по дрімучих лісах.

Раз іде він лісом; раптом його собака загавкав, і песья шерсть на ной щетиною встала. Дивиться мисливець, а перед ним на лісовій стежці лежить колода, на колоді мужик сидить, лапоть колупає; подковырнет лапоть, так на місяць і помахає:

— Світи, світи, ясний місяць!

Дивно стало мисливцеві; чому так, думає, собою мужик — ще молодець, а волосом як лунь сед? Тільки подумав це, а він немов думка його вгадав:

— Тому, — каже, — я і сед, що чортів дід! Тут мисливець і збагнув, що перед ним не простий мужик, а лісовик; націлився рушницею — бац! — і влучив йому в саме черево. Лісовик застогнав, повалився було через колоду, та одразу ж підвівся й почвалав у гущавину. Слідом за ним побігла собака, а за собакою мисливець пішов.

Йшов, йшов і дійшов до гори; на тій горі ущелина, в ущелині хатинка стоїть. Входить в хатинку, дивиться: лісовик на лавці валяється — зовсім здох, а біля нього сидить дівчина так гірко плаче;

— Хто тепер мене поїти-годувати буде!

— Здрастуй, красна дівице, — каже їй мисливець, — скажи, чия ти і звідки?

— Ах, добрий молодець! Я й сама не відаю, немов я і вільного світу не бачила і батька з матір’ю не знала.

— Ну, збирайся скоріше! Я тебе виведу на святу Русь.

Взяв її з собою і повів з лісу; йде так по деревах всі мітки кладе. А ця дівиця була лісовиком унесена, прожила у нього цілі три роки, вся-то обносилася, обірвалася — як є зовсім гола! А не відає сорому.

Прийшли на село; мисливець став випитувати: не пропадала у кого дівка? Вишукався поп.

— Це, — каже, — моя донька! Прибігла попадя:

— Дитятко ти моє миле! Де ти була стільки часу? Не чула тебе і бачити більше!

А дочка дивиться, тільки очима кліпає — нічого не розуміє; та вже після стала помаленьку приходити в себе…

Піп з попадею видали її заміж за того мисливця і нагородили його всяким добром. Стали шукати хатинку, в якій вона проживала у лісовика; довго плутали по лісі, тільки не знайшли.