Ну кому не хочеться мати такого запеклого, вірного і кмітливого одного, яким виявився герой казки «Кіт у Чоботях»? Рано засмутився молодий герой цього сюжету, коли батько озвучив трьом синам заповіт. По папері виходило, що маєток дістається старшому синові. Ферму і господарство – середньому. Молодшому братові дістався дворовий Кіт. Довго сміялися над ним хитрі брати, але хлопець був радий розкладу.

Виявилося, що Кіт був не простим, він не тільки вмів розмовляти, але і значно перевершував по розуму свого господаря. Розумний Кіт повернув події таким чином, ніби його невдалий господар зовсім не босий…

Текст казки

Один мельник, умираючи, залишив своїм трьом синам спадок: млин, осла і Кота. З розділом недовго вовтузилися і обійшлися без допомоги суду, тому що судді обібрали б їх до нитки.

Старший брат узяв собі млин.

Другий – осла.

А молодшому дали Кота.

Він був невтішний, що дісталася йому така погань.

– Браття, – говорив він, – можуть чесно заробляти собі шматок хліба, а мені, нещасному, коли я з’їм свого Кота і зшию з його шкури рукавиці, доведеться вмирати з голоду.

Тільки раптом Кіт, який чув ці розмови, але не подавав і увазі, що їх зрозумів, і каже спокійним, серйозним тоном:

– Не журися, господар, а дай ти мені краще мішок та замов мені пару чобіт, щоб не боляче було ходити по кущах. І побачиш, що ти не так обділений, як думаєш.

Власник Кота не надто повірив його обіцянкам, але, згадавши, що Кіт майстер на різні хитрощі (щоб ловити мишей, наприклад, він міг підвішуватися за лапи або прикидатися мертвим), подумав, що, може бути, Кіт і справді допоможе йому в нещасті.

Коли Кіт отримав те, що він просив, він хоробро надів чоботи, перекинув торбу через плече, взяв у передні лапки мотузочки, якими мішок задергивался, і пішов у лісок, де водилося багато кроликів. В мішок він поклав висівок і трави. Розтягнувшись, як мертвий, Кіт став чекати, коли який-небудь молодий кролик, ще не досвідчений в життєвих витівки, тиснеться в мішок поїсти кинуту туди приманку.

Ледве він ліг, як вже міг святкувати перемогу. Молоденький дурний заєць скочив у мішок, і Кіт зараз же і запнув мотузочки.

Радіючи своїй здобичі, він пішов до короля і попросив аудієнції.

Кота впустили в покої його величності. Увійшовши туди, він дав королю низький уклін і сказав:

– Государ, ось кролик. Пан маркіз Карабас (таким ім’ям заманулося Коту прикрасити свого господаря) доручив мені піднести вам цього кролика в подарунок.

– Скажи своєму панові, – відповів король, – що я дякую йому і дуже задоволений.

Іншого разу Кіт заховався в пшеницю, знову зі своїм мішком, і, коли туди зайшли дві куріпки, задернув мотузочки, зловив їх.

Потім він відніс свою здобич королю, так само, як кролика. Король прихильно прийняв і куріпок і наказав дати Коту на чай.

Таким чином Кіт два або три місяці поспіль носив королю дичину від імені свого господаря. Ось одного разу йому вдалося дізнатися, що король збирається проїхатися по березі річки з дочкою, самої гарненькою принцесою на світі.

І каже Кіт господареві:

– Якщо хочеш, послухайся моєї поради і тоді будеш щасливий навіки. Іди купатися, я вкажу, в якому місці, а про решту не дбай.

Маркіз Карабас послухався Кота, хоч і не розумів, для чого це потрібно.

Ось хлюпоче він у воді, а король їде повз. Раптом Кіт як закричить:

– Допоможіть, допоможіть! Пан маркіз Карабас тоне!

Король висунувся з карети на крик і, дізнавшись Кота, що стільки разів приносив йому дичину, наказав своїм гвардійцям швидше бігти на допомогу пану маркізові Карабасу.

Поки бідного маркіза витягали з річки, Кіт підійшов до карети і доповів королю, що в той час, як його пан купався, шахраї забрали його плаття, хоч він, Кіт, і кричав «рятуйте» з усієї сили. (А шахрай сам же сховав сукню під великий камінь.)

Король зараз же наказав доглядачам свого гардеробу принести пану маркізові Карабасу найкращий костюм.

Потім король прийняв маркіза з усіма почестями. Сукня, яку йому принесли, підкреслювало його прекрасну фігуру (він був гарний собою і стрункий) і королівської дочки він дуже сподобався. Не встиг маркіз Карабас кинути їй два-три шанобливих погляду і один трошки ніжний, як вона вже в нього закохалася.

Король запросив його сісти в карету і покататися разом.

Кіт, радіючи, що намір його починає приходити до виконання, побіг уперед. Попалися йому селяни, косившие луг. Кіт і каже їм:

– Гей ви, косарі! Якщо ви не скажете королю, що цей луг належить пану маркізові Карабасу, дивіться у мене! Всіх вас в порошок зітру!

Король дійсно запитав косарів:

– Чий це луг?

– Пана маркіза Карабаса! – відповідали вони на весь голос: загроза Кота їх налякала.

– У вас гарний стан, – зауважив король маркізові Карабасу.

– Так, добродію, – відповів маркіз, – цей луг дає мені вельми порядна дохід.

А Кіт все біжить попереду. Зустрічаються йому люди на жнивах, він і каже їм:

– Гей ви, женці! Якщо ви так скажете, що всі ці хліба належать пану маркізові Карабасу, дивіться у мене: всіх вас в порошок истолку!

Король, проїжджаючи через кілька часу, побажав знати, чиї це видно хліба.

– Пана маркіза Карабаса! – відповідали женці.

І король зрадів цьому разом з маркізом.

А Кіт біг попереду карети і всім, кого тільки не зустрічав, карав одне і те ж.

Король був здивований величезної стану пана маркіза Карабаса.

Нарешті Кіт прибіг до прекрасний замок, що належав Людожерів, який володів небаченими багатствами, бо всі землі, через які їхав король, становили угіддя цього замку.

Кіт, який заздалегідь довідався про те, хто такий Людожер і які за ним водяться таланти, попросив дозволу представитися йому, кажучи, що він не міг пройти повз замку, не з’явившись до нього на уклін.

Людожер прийняв його так чемно, як тільки Людожер може, і запросив сідати.

– Звіщають, – почав розмову Кіт, – що ви можете, наприклад, перетворитися на лева або слона?

– Це правда, – басом відповідав Людожер, – а щоб показати тобі моє мистецтво, ось дивись, я стану левом.

Кіт так злякався, побачивши перед собою лева, що вмить забіг на дах – не без праці і не без небезпеки з-за своїх чобіт, адже в чоботях дуже незручно ходити по черепиці.

Коли Людожер прийняв людський образ, Кіт спустився з даху і зізнався, що він був у великому страху.

– Звіщають ще, – заговорив знову Кіт, – але цього я не вірю, ніби ви вмієте обертатися і в самих маленьких звіряток, можете, наприклад, перетворитися в щура або миша? Відверто скажу вам, я вважаю це несбыточною річчю.

– Несбыточною? – заревів Людожер. – А ось побачиш.

І в ту ж хвилину він перетворився на мишу, яка забігала по підлозі.

Кіт як тільки її побачив, так зараз же кинувся на неї і з’їв.

Тим часом король, зауваживши прекрасний замок Людожера, побажав в нього увійти.

Кіт почув стукіт екіпажів по підйомному мосту, кинувся назустріч і каже королеві:

– Милості просимо, ваша величність, замок пана маркіза Карабаса.

– Як, пане маркіз! – закричав король. – І цей замок належить вам? Нічого не може бути красивіше двору та будівель! Подивимося кімнати, якщо дозволите?

Маркіз подав молодий принцесі руку і пішов за королем, який ішов попереду. У великому залі їх чекала чудова закуска, приготовлена Людоїдом для своїх приятелів, які збиралися відвідати його в цей самий день, але не посміли увійти, дізнавшись, що в замку знаходиться король.

Короля зачарували добрі якості пана маркіза Карабаса. Бачачи, яким маркіз володіє незліченним багатством, король взяв п’ять-шість склянок вина так раптом і каже:

– Чи Не хочете, пане маркіз, бути моїм зятем?

Маркіз не роздумуючи погодився на таку велику честь і в той же самий день обвінчався з принцесою.

Кіт зажив великим паном і вже більше не ловив мишей, хіба іноді для розваги.