Про те, як врятували пернатого від неминучої смерті, розповідає казка «Кіт, півень і лисиця». Поживали в одному селі мужик, кіт і півник. Господар щодня залишав будинок працювати, а котофей йому хлібини тягав. Півник хату охороняв, і занадилася за ним полювати лисиця. У перший раз вдалося їй півня схопити, але кіт почув крики, нагнав злодюжку і визволив брата з її чіпких лапок. На другий раз теж наздогнав і врятував півника, а на третій не почув криків.

Повернулися господарі додому і зрозуміли, що пернатий в лисичьем будинку. Прикинувся котик гуслярем, став грати біля ворожої хатинки і перебив по черзі дочок лисиці, а потім і її саму. Так і визволив бранця.

Текст казки

Слухайте: жив-був старий, у нього були кіт та півень. Старий пішов у ліс на роботу, кіт поніс йому є, а півня позоставив стерегти дім. На ту пору прийшла лисиця:

– Кукареку, півник,
Золотий гребінець,
Виглянь у віконечко,
Дам тобі горошку,

Так співала лисиця, сидячи під вікном. Півень виставив вікно, висунув голівку і подивився: хто тут співає? А лисиця хвать його в пазурі й понесла в свою хатинку. Півень закричав:

– Понесла мене лисиця, зазнала півня за темні ліси, через дрімучі бори, за крутим бережкам, за високими горами. Кіт Котофеевич, отыми мене!

Кіт почув крик і кинувся в погоню, наздогнав лисицю, відбив півня і приніс його додому.

– Дивися ж, Петя, – каже кіт, – не виглядай у вікно, не вір лисиці: вона з’їсть тебе і кісточок не залишить.

Старий знову пішов у ліс на роботу, а кіт поніс йому є. Старий, йдучи, замовляв півневі берегти дім і не визирати у вікно. Але лисиці боляче захотілося з’їсти півника. Прийшла вона до хатинки і заспівала:

– Кукареку, півник,
Золотий гребінець,
Виглянь у віконечко,
Дам тобі горошку,
Дам і зерняток.

Півень ходить по хаті, мовчить, не озивається. Лисиця знову заспівала пісеньку і кинула у вікно горошку. Півень з’їв горошок і каже:

– Ні, лисиця, не обдуриш! Ти хочеш мене з’їсти… і кісточок не залишиш.

– Повно, Петя! Стану я тебе їсти! Мені хотілося, щоб ти у мене погостював, мого життя-буття подивився, на моє добро подивився!

І вона заспівала солодким голосом:

– Кукареку, півник,
Золотий гребінець,
Масляна головка,
Виглянь у віконечко,
Я дала тобі горошку,
Дам і зерняток.

Півень виглянув у віконце, а лисиця його в пазурі. Закричав півень благим матом:

– Понесла мене лисиця, зазнала півня за темні ліси, через дрімучі бори, за крутим бережкам, за високими горами. Кіт Котофеевич, рятуй мене!

Кіт почув крик, пустився в погоню, нагнав лисицю і відбив півня.

– Не казав я тобі, Петю, не виглядай у віконце – з’їсть тебе лисиця і кісточок не залишить! Дивись же, слухай мене! Завтра ми далеко підемо.

Ось знову старий пішов на роботу, і кіт йому хліба поніс. Лисиця підкралася під віконце і тут же пісеньку заспівала. Три рази проспівала, а півень все мовчить.

– Що це, – каже лисиця, – тепер Петя зовсім занімів!

– Ні, лисиця, не обдуриш мене! Не визирну у віконце.

Лисичка кинула у вікно горошку та пшенички і знову заспівала:

– Кукареку, півник,
Золотий гребінець,
Масляна головка,
Виглянь у віконечко,
У мене-то хороми,
Хороми великі,
В кожному куті
Пшенички за мерочке:
Їж, ситий, не хочу!

Потім додала:

– Так, подивився б ти, Петя, скільки у мене всяких цікавинок! Повно, не вір коту! Якщо б я хотіла тебе з’їсти, то давно б це зробила. А то бачиш – я тебе люблю, хочу тебе в люди показати так уму-розуму навчити, як треба на світі жити. Так покажись ж, Петя! Ось я за кут піду!

І причаївся за стіною…

Півень скочив на лавку, висунув голову у віконце, а лисиця його в пазурі – та була така! Півень закричав на все горло, але старий і кіт були далеко і не чув його крику.

Довго чи коротко, кіт побіг додому і бачить: півника нема, треба з біди виручати. Кіт негайно ж вбрався гуслярем, захопив у руки палицю і пішов до лісіциною хатинці. Прийшов і почав награвати на гуслях:

– Стрень-брень, гусельцы, золоті струночки! Вдома чи Лисафья, будинки з дітками, одна донька Чучелка, інша Подчучелка, третя Подай-човник, четверта Подмети-припічок, п’ята Трубу-закрий, шоста Вогню-вздуй, а сьома Печи-пироги!

Лисиця каже:

– Піди, Чучелка, подивися, хто таку гарну пісню співає?

Чучелка вийшла за ворота, а гусляр стукіт її лобок – та коробок і знову заспівав ту ж саму пісню. Лисиця посилає іншу доньку, за другу – третю, за третю – четверту, і так далі. Яка вийде за ворота – гусляр своє діло зробить: стук в лобок – та коробок! Перебив усіх Лисицыных діток поодинці.

Лисиця їх чекає і не дочекається. “Дай, – думає, – сама подивлюся!”

Вийшла за ворота, а кіт розмахнувся палицею, як вистачить її по голові – з неї і дух вон! Півник зрадів, вилетів у вікно і дякує кота за своє спасіння. Вернулися вони до старого і стали жити-поживати та добра наживати.