Ігри та казки для маленьких діток відіграють у пізнанні світу ту ж роль, що і освоєння професії для дорослих людей – теорія йде рука об руку з практикою. Єдине (але, на мій погляд, істотне) відмінність – у дорослих за плечима є хоч якісь знання і досвід, а у малюків їх немає.

Гра і казка: схожість і відмінності

Не думаю, що хто-небудь з батьків задавався колись таким питанням: чим різняться гра і казка. Казки зазвичай розповідають, дивляться і читають, а гра – це певна дія.
Але як же тоді бути з інтелектуальними іграми, де важливо не дія, а кінцевий результат? Адже люди отримують його шляхом логічних умовиводів, математичних дій або словесних (буквених) перестановок.

І ще нюанс. Це у нас, дорослих, є розуміння, чим відрізняються казки та ігри від реальних життєвих ситуацій. У дітей такого розуміння немає. Тому що немає досвіду, і їм немає з чим порівнювати себе або свої дії, крім як з тим, що вони бачать, відчувають і роблять в даний момент. Досвід приходить з часом і тільки коли цей час заповнюється дією, емоціями – своїми та чужими, ситуаціями, в яких потрібно робити вибір (здійснювати дію), і бажано правильний.
Діти вчаться жити. А простіше вчитися на чужих прикладах і на наслідування дорослим.

Казкотерапія та ігротерапія

У цих термінах деяких бентежить слово «терапія». Між тим бентежитися тут нічому. Терапія – це лікування захворювання або зняття певної симптоматики. У психології казкотерапія та ігротерапія спрямовані на корекцію поведінки, розвиток комунікативних, рухових, інтелектуальних навичок, усунення страхів і комплексів.

Століттями люди придумували і відпрацьовували на практиці різні казки та ігри. З допомогою їхніх дітей вчили мудрості життя, правильному поводженню в суспільстві, моральним правилам. Казки та ігри були природні свіже повітря, чиста вода чи здорова їжа. Напевно, в цьому і полягає їхня лікувальна сила.
Але все написане вище – це теорія, яка відома і психологів, і педагогів, і досвідченим батькам. Як же справа йде на практиці?

Вчимося і пізнаємо світ за допомогою гри та казки

У всякій казці і у всякій грі (як і у віршах) є свій алгоритм, який допомагає малюкові слідувати певним правилам і робити чіткі (закономірні) дії. Причому неважливо, який вид сприйняття інформації у дитини лідируючий. Він все одно буде спрямовувати свою діяльність відповідно до свого розуміння того, що відбувається.

Як приклад – казка «Курочка ряба». Послідовність там така:

• Розповідь про дедке і бабці. Вони жили, і була у них Курочка ряба.
• Розповідь про Курочку. Знесла Курочка яєчко.
• Розповідь про яєчку. Воно було не просте, а золоте.
• Розповідь про дії головних героїв, пов’язаних з яєчком. Дід бив – не розбив, баба била – не розбила.
• Розповідь про несподіваному розвитку події, про проблему. Мишка бігла, хвостиком махнула, яєчко зачепила, воно покотилося, впало і розбилося.
• Розповідь про горе. Дід і баба плачуть.
• Розповідь про те, що все не так страшно, як здається, і завжди є кому допомогти і виправити ситуацію. Курочка їх втішає і обіцяє знести більш цінне (просте) яєчко.

Слідуючи таким алгоритмом, дитина розуміє, що всі труднощі переборні, якщо поруч є той, хто тебе утішить і підтримає. За допомогою казки або гри, використовуючи фантазію малюка і вищенаведений алгоритм, легко навчити дитину різним навичкам – самостійно їсти, одягатися, вчасно ходити на горщик.

Змінюючи сюжет казки(тієї ж «Курочки ряби») дитина у мене навчався їсти нелюбимий яєчний жовток. Фантазуючи і вводячи в сюжет замість мишки підступного вовка або хитру лисицю, ми рятували від них дідуся з бабусею, з’їдаючи чарівну золоту серединку яєчка. А що робити? Казка ставала реальністю. Доводилося діяти. Як вовка виступала або я, або іграшка.

Такі прийоми наочно (у грі) і переконливо (казка завжди переконлива для дітей)показують, що всі переборне і однаково впливають і на аудіала, і на кінестетика, і на візуала. Під час ігор задіюються всі почуття сприйняття, і це допомагає розвивати їх в рівній мірі.
Діти люблять грати на рівні підсвідомості, і часом відірвати їх від якогось заняття, щоб елементарно збігати на горщик, дуже складно.

Привчаючи малюків до горщика, багато батьки роблять помилку – підсовують цей предмет дитині, коли він захоплений грою або мультиками. Ніколи так не робіть! По-перше, діток просто необхідно відразу вчити ходити в туалет у спеціально відведених для цього місцях – санвузлі або ванною (якщо вона поєднана з санвузлом). Але ніяк не у вітальні і не в ігровій кімнаті! Винятком буде горщик в спальні, і то тільки в нічний час.

З досвіду знаю, як важко буває відривати від справи захопленого грою або іншим заняттям дитини. Він може почати психувати або говорити, що йому не хочеться… Але я-то бачу, що йому вже несила, і він ледве стримує себе, що загрожує наслідками, про які ми ще поговоримо в іншій статті. Але грати так грати. Терміново хапаю його улюбленого плюшевого ведмедя (іграшкову собаку, чи ляльку) і «їх» голосом починаю кричати караул. Потім прошу зарахувати мене (тобто, ведмедя) терміново на горщик. Повірте, допомога завжди приходила. Для дитини допомогти кому-небудь (навіть ведмежаті) – це не гра, а реальність. Швидко біжимо і сідаємо на горщики. І ведмідь, і малюк.

До речі, привчаючи дитину ходити на горщик після року, обов’язково купуйте два цих предмета. В тому числі, і ось для таких ситуацій.

Дитина вчиться життєвим навичкам швидше, якщо впливати на всі його органи сприйняття відразу. А для цього йому потрібен приклад. Не обов’язково батьків або старших брата чи сестри (якщо, наприклад, малюк первісток у родині). Хорошою ідеєю буде завести йому «друга» серед іграшок. Не обов’язково великого і плюшевого. Дитині можуть подобатися і маленькі лего-чоловічки. Нехай вони все роблять разом: разом вранці йдуть вмиватися, разом їдять (годують один одного з ложки), разом бігають на горщик, одягаються, грають і гуляють, разом лягають спати.

Не треба боятися, що таким чином відбудеться якась заміна живого спілкування. Поки малюк не пішов у садок, така ігрова діяльність замінить йому спілкування з однолітками. Не бійтеся створювати різні ситуації. Навіть конфліктні. Діти повинні з раннього віку відчувати різні емоції. І чим раніше ви будете через гру і казку вчити їх, як правильно виходити з конфліктних ситуацій, тим простіше їм буде потім соціалізуватися в садку і школі.

Рольові ігри, коли казковими персонажами стає і батьки, і дитина, допомагають дорослим без всякого тиску, умовляння або навіть скандалів домогтися від дитини слухняності. Втілювати фантазію і казку в реальність можна починати прямо з раннього ранку. Сьогодні малюк вибрав для себе роль неслухняного колобка, завтра він захоче стати Іваном-царевичем (Василиною Прекрасною), а післязавтра Лунтіком або Кришиться. Головне тут – зловити момент і направляти діяльність і поведінку малюка в потрібне русло.

Думаю, що у багатьох досвідчених батьків є своє ноу-хау, як використовувати ігрові ситуації або казку для привчання до горщика, до самостійного прийому їжі або щоб навчити дитину одягатися самому. Поділіться з іншими мамами в своїх коментарях. Практичні поради завжди сприймаються легше, ніж теорія. До того ж вчитися завжди простіше на чужому досвіді. Дорослі в цьому плані нічим не відрізняються від дітей.