Олександр Сергійович Пушкін ще зі шкільних років відомий кожному як видатний вітчизняний поет, один із засновників сучасної російської літературної мови. Його вірші часто вчать напам’ять, оповідання слухають у форматі аудіокниги, а поеми, як і раніше викликають читацький інтерес. При цьому Пушкін займався не тільки поетичними жанрами. У період зрілої творчості він все більше цікавився художніми можливостями прози, а згодом і драми.

Проза Пушкіна

Початок становлення Пушкіна-прозаїка відноситься до 1827 році: тоді був виданий історичний роман, частково заснований на біографічному матеріалі, «Арап Петра Великого». Перебуваючи восени 1830 року в селі Болдіно Пушкін створює ряд творів, серед яких «Повісті Бєлкіна» і «Маленькі трагедії». Очевидно, що в цей час Пушкін більшою мірою експериментує, освоюючи потенціал прозових жанрів. Так, повість «Історія села Горюхина» залишилася незакінченою.

У підсумку Пушкін формулює два принципи, які стають основоположними для його прозових творів: точність і стислість. Їм він ретельно слід, що дозволяє при порівняно невеликому обсязі творів створити цікавий сюжет і ефектно його реалізувати.

Після болдинської осені питома вага прози у творчості Пушкіна різко збільшуються. Хоча багато наступні твори залишаються незавершеними, письменник поступово підбирається до вершин своєї майстерності: повістями «Пікова дама», «Кирджали» і «Капітанська дочка».