Арешт і ув’язнення

Дослужившись до капітана, Олександр Ісайович продовжував успішно воювати, однак у нього все більш чітко стала виявлятися антипатія до Сталіна. Солженіцин критикував вождя і був незадоволений його діями.

Своїми міркуваннями він ділився з фронтовим товаришем, з яким листувався. Одного разу один з таких листів потрапило на стіл військовому керівництву, що відповідає за цензуру.

Начальство вважало, що саме Солженіцин незадоволений вождем, значить і комуністичний лад йому в цілому ворожий.

Його відразу ж затримали, позбавили звання і відправили на «Луб’янку». Там він піддавався щоденним допитам, нерідко супроводжується витонченими знущаннями.

У результаті його засудили до 8 років виправно-трудових таборів і вічного заслання по закінченню терміну ув’язнення. З цього моменту в біографії Солженіцина почалася безперервна гра зі смертю.

Спочатку колишнього офіцера визначили працювати на будівництво. Коли ж керівництво дізналося про його вищу освіту, його перевели в особливу в’язницю, підконтрольну закритого конструкторському бюро.

Однак з-за конфлікту з начальством, Солженіцина перенаправили в табір на півночі Казахстану, в якому він пробув близько 3 років. Перебуваючи в ньому, він трудився на загальних роботах і брав участь в одній і страйків ув’язнених.

Опинившись на волі, письменнику було заборонено відвідувати Москву. Йому надали роботу в Казахстані в якості шкільного вчителя математики та астрономії.