Про бесіді Філософа і Вельможі, в ході якої останній для себе відкрив цікаву істину, повідає байка «Вельможа і Філософ» Крилова.

Читати текст байки:

Вельможа, в пусте годину тлумачачи з Мудрецем
Про те про се,
«Скажи мені, – каже, – ти світло досить знаєш,
І ніби в книзі, ти в серцях людей читаєш:
Як це, що ми не почнемо,
Суди, суспільства ль вчені заведемо,
Ледь встигнемо озирнутися,
Як перші нечеми тут вотрутся?
Ужли від них зовсім ліків немає?»

«Не думаю, – сказав Мудрець у відповідь, –
І з товариствами та ж доля (сказати між нами),
Що з дерев’яними будинками». –
«Як?» – «Так само: я от свій добудував цими днями;
Господарі в нього ще не вобрались,
А вже цвіркуни давно в ньому завелися». *

* За припущенням Н. В. Гречка, байка спрямована проти графа Д. І. Хвостова, активного члена «Бесіди російського слова», який у «Посланні до Гнедичу» зобразив Крилова під ім’ям Обжоркина. Можливо, втім, що тут маються на увазі численні «комітети» олександрівського царювання.

Мораль байки Вельможа і Філософ:

Мораль байки – дурні всюдисущі. Вельможа під час розмови з навченим досвідом Філософом задає йому цікавий питання. Організовуються наукові співтовариства, відбуваються суди. Але не встигають вони почати функціонувати, як дурні тут як тут. Чи є спосіб позбутися від пустоголових людей в науці і судах? Філософ відповідає алегорично: не встиг він побудувати дерев’яне житло, як в ньому завелися цвіркуни. У житті відбувається те ж саме – нечеми сунуть свій ніс скрізь, куди їх не просять.