Діалог між Лисицею і Селянином, старанно ухаживавшем за Конем, повідає байка «Селянин і Лисиця» Крилова.

Читати текст байки:

«Скажи мені, кумонько, що в тебе за пристрасть
Курей красти? —
Селянин говорив Лисиці, встретясь з нею.—
Я, право, про тебе шкодую!
Послухай, ми тепер удвох,
Я правду всю скажу: адже в ремеслі твоєму
Ні на волосся добра не видно.
Не кажучи вже, що красти гріх і соромно
І що сварить тебе весь світ,
Та дня такого немає,
Щоб не боялася ти за вечерю чи обід
В курнику залишити шкури!
Ну, чи варті того всі кури?» —

«Кому таке життя сносна? —
Лисиця відповідає.—
Мене так все в ній стільки засмучує,
Що навіть мені і їжа не смачна.
Коли б ти знав, як я в душі чесна!
Так що ж робити? Нужда, діти;
Притому ж іноді, голубчику кум,
І приходить на розум,
Що я чи крадіжкою одна живу на світі?
Хоч цей промисел мені точно гострий ніж».—

«Ну, що ж? — Селянин каже.—
Якщо справді ти не брешеш,
Я від гріха тебе врятую
І чесний хліб тобі принесу;
Наймись курник мій лис ти охороняти:
Кому, як не Лисиці, всі лисячі плутни знати?
Зате ні в чому не будеш потребувати
І станеш у мене як у маслі сир кататися».

Торг слажен; і з того ж години
Вступила в караул Лисиця.
Пішло у мужика життя Лисиці привільно;
Мужик багатий, всього Лисиці досить;
Лисиця стала і сытей,
Лисиця стала і жирней,
Але все не стала чесним:
Некрадений шматок приївся скоро їй;
І кумонько тим службу повершила,
Що, вибравши нічку потемней,
У куманька всіх курей передушила.

***

У кого є совість і закон,
Той не вкраде, не обдурить,
В якій би нужді не був він;
А злодієві дай хоч мільйон —
Він не перестане красти.

* Головна думка байки сходить до прислів’я «Дай злодієві хоч золоту гору – красти не перестане».