Навряд чи дурний осел може вірно судити про спів талановитого солов’я, наводить на думку читача байка «Осел і Соловей» Крилова.

Текст байки

Осел побачив Солов’я
І каже йому: «Послухай, друже!
Ти, звіщають, співати великий мастерище.
Хотів би дуже я
Сам поміркувати, твоє почувши спів,
Велике ль справді твоє вміння?»

Тут Соловей виявляти своє мистецтво став:
Защелкал, засвистал
На тисячу ладів, тягнув, переливався;
То ніжно він слабшав
І томної далеко сопілкою віддавався,
Дрібної дробом раптом по гаю розсипався.
Слухало все тоді улюбленцеві і співакові Аврори:*
Затихли вітерці, замовкли пташок хори,
І приліг стада.

Трохи дихаючи, пастух ним милувався
І тільки іноді,
Слухаючи Соловію, пастушці посміхався.

Скінчив співак. Осел, втупившись у землю лобом:
«Неабияк,— каже,— сказати неложно,
Тебе без нудьги можна слухати;
А шкода, що не знайомий ти з нашим півнем;
Ще б ти більш нагострили,
Коли б у нього трохи повчився».

Почувши такий суд,- мій бідний Соловей
Пурхнув і — полетів за тридев’ять полів.

***
Визволи, Боже, нас від отаких суддів.

Мораль

Мораль байки полягає в тому, що марно очікувати справедливих суджень від неосвічених і недалеких людей. Образ Осла в цій байці Крилова використовує неспроста. Адже він дуже символічний, осли завжди асоціюються з дурістю. У житті часто трапляється схоже: люди беруться критикувати ті речі, про які вони не мають ні найменшого уявлення. Більш того, Осел не тільки критикує Солов’я, він ще й дає йому «ділову» рада – повчитися крикливого співу у Півня. Разом з Криловим читач має можливість спостерігати ситуацію, часто має місце і в реальності. Талановитому і працьовитому людині неосвічений критик може дати абсолютно абсурдний рада, знецінивши його працю. Байкар закінчує твір рядком «Визволи, Боже, нас від таких суддів».