Про те, як користувався довірою людей оракул став говорити неправду через зміни жерців, що ховаються за ним, повідає байка «Оракул» Крилова.

Текст байки

В якомусь капище* був дерев’яний бог,
І став він говорити пророчо відповіді
І давати мудрі поради.
За те, від голови до ніг
Обвішаний і сребром і златом,
Стояв у наряді пребогатом,
Завалений жертвами, благаннями заглушений
І фіміамом* задушений.

У Оракула всі вірять сліпо;
Як раптом, о диво, про ганьбу! –
Заговорив Оракул дурниця:
Став відповідати нескладно і безглуздо;
І хто до нього навіщо ні підійде,
Оракул наш що мовить, то збреше;
Ну так, що всякий дивовался,
Куди пророчий в ньому дар подівся!

А справа в тому,
Що ідол був порожній і саживались в ньому
Жерці мовити мирянам.
І так,
Поки був розумний жрець, кумир не плутав врак;
А як засів у нього дурень,
То ідол став бовдур бовдуром.

Я чув – правда ль? – ніби давнину
Суддів таких бачили,
Які вельми розумні бували,
Поки у них був розумний секретар.

* Капище – язичницький храм.
* Фіміам – пахощі.

Мораль

Мораль байки – секретар чи помічник іноді затьмарює розум керівника, суддю, начальницького. Парафіяни вірять: на запитання відповідає мудрий Оракул, але в дійсності всі залежить від жерців. У творі байкар іронічно описує часту ситуацію: справа у керівника вдається до тієї пори, поки з ним талановитий і розумний помічник. В. А. Крилов наголошує: для сторонніх спостерігачів залишається недоступною правда про виконує роботу. Як і парафіяни, люди не знають, хто гідний похвали – начальницький або його помічник.