Дружба Гаї з оманливим Вогнем не закінчилася добре – про це розповість слухачам байка «Гай і Вогонь» Крилова.

Текст байки

З розбором вибирай друзів.
Коли корисливість себе личиною дружби криє, –
Вона тобі лише яму риє.
Щоб цю істину зрозуміти ще ясніше,
Послухай байки моєї.

Зимою Вогник під Гаєм тлился;
Як видно, тут він був дорожніми забутий.
Час від часу Вогонь ставав слабкіше;
Дров немає нових; Вогонь мій трохи горить
І, бачачи свій кінець, так Гаю каже:

«Скажи мені, Гай дорога!
За що твоя так доля жорстока,
Що тобі не видно ні листка
І мерзнеш ти зовсім гола?» –
«Потім, що, вся в снігу,
Взимку ні зеленіти, ні цвесть я не можу», –
Вогню так Гай відповідає.

«Дрібниця! – Вогонь продовжує їй, –
Лише подружися зі мною; я тобі допоможу.
Я солнцев брат і зимової часом
Чудес не менше сонця строю.
Спитай у теплицях про Вогні:
Взимку, коли навколо сніг і завірюха віє,
Там все або цвіте, іль зріє:
А все, за все спасибі мені.
Хвалити себе хоч не пристало,
І хвастощів я не люблю,
Але сонцю в силі я ніяк не поступлюся,
Як тут воно пихато ні блищало,
Але без шкоди снігах спустилося на нічліг;
А біля мене, дивись, як тане сніг,
Так якщо зеленіти бажаєш ти зимою,
Як влітку і весною,
Дай у себе мені куточок!»
Ось справа злагоджено: вже в Гаю Вогник
Стає Вогнем; Вогонь не дрімає:
Біжить по гілок, сучків;
Клубами чорний дим несеться до хмар,
І люте полум’я всю Гай раптом обіймає.
Загинуло все вкінець, – і там, де в знойны дні
Перехожий знаходив притулок в тіні,
Лише обгорілі пеньки стоять одні.
І нема чому дивуватися:
Як дереву з вогнем дружиться?