Про незвичайний подарунок чаклуна Біднякові і про те, як нерадиво він їм наказав, залишившись за межею бідності, повідає байка «Бідний Багач» Крилова.
Читати текст байки:
Ну варто бути багатим,
Щоб смачно ніколи ні з’їсти, ні спить
І тільки гроші лише збирати?
Та й на що? Помремо, адже все залишимо.
Ми лише себе і мучений і бесславим.
Ні, якщо б мені далося багатство на уділ,
Не тільки б рубля, я б тисяч не шкодував,
Щоб жити розкішно, пишно,
І про моїх бенкетах далеко б було чутно;
Я навіть робила б добро іншим,
А багатіїв скупих на борошно життя схожа. –
Так міркував Бідняк з собою самим,
У халупці низинній, на голій лаві лежачи;
Як раптом до нього крізь щілинку проліз,
Хто говорить – чаклун, хто говорить – що біс,
Останнє чи не вірніше:
Зі справи буде видніше.
Постав – і почав так: «Ти хочеш бути багатий,
Я чув, для чого; служити я одного радий.
Ось гаманець тобі: червінець у ньому, не більш;
Але виймеш лише один, вже там готовий інший.
Отже, друже мій,
Розбагатіти тепер у твоїй лише волі.
Візьми ж – і з нього без рахунку виймай,
Доки будеш ти задоволений;
Але тільки знай:
Витратити одного червінця ти не вільний,
Поки в річку не кинеш гаманця».
Сказав – і з гаманцем залишив Бідняка.
Бідняк від радості ледь не збожеволів;
Але лише отямився, за гаманець взявся.
І що ж? – Мало віриться йому, що то не сон:
Ледь червінець вийме він,
Вже в гаманці інший червінець ворушиться.
«Ах, хай лише до ранку мені счастие триватиме! –
Бідняк мій каже. –
Червінців я собі повытаскаю купу;
Так завтра ж багатий я буду –
І заживу, як сибарит».
Проте ж уранці він думає інше.
«То правда, – каже, – тепер я став багатий;
Так хто ж добра не радий!
І чому б мені не бути вдвічі багатшими?
Невже лінь
Над гаманцем ще провесть хоч день!
Ось на будинок у мене, на екіпаж, на дачу;
Але якщо накупити можу я сіл,
Не нерозумно, коли випадок до того утрачу?
Так, втримаю чудовий гаманець:
Вже так і бути, ще я поговею
Один деньок,
А, втім, адже пожити завжди встигну».
Але що ж? Минає день, тиждень, місяць, рік –
Бідняк мій втратив давно у червінцях рахунок;
Між тим він погано їсть і погано п’є;
Але мало лише день, а він знову за ту ж роботу.
День скінчиться, і, за його розрахунком,
Йому завжди чогось бракує.
Лише гаманець нести сберется,
То серце стиснеться;
Прийде до річки, – вернеться знову.
«Як можна, – каже, – від гаманця відстати,
Коли мені золото рікою сама ллється?»
І, нарешті, Бідняк мій посивів,
Бідняк мій схуд;
Як золото його, Бідняк мій пожовтів.
Вже й про пишноти він більш не розуміє:
Він став і слабкий і кволий; здоров’я і спокій –
Втратив все; але все тремтячою рукою
З гаманця червінці он тягає.
Тягав, тягав… і чим же скінчив він?
На лавці, де милувався своїм багатством,
На тій же лавці він помер,
Досчитывая свій дев’ятий мільйон.
