Театр

Будучи ще студентом Райкін брав участь у дитячих концертах. Його номери викликали у дітвори щирий сміх і загальне тріумфування.

У 1939 р. у творчій біографії Аркадія відбулося перше знакова подія. Йому вдалося перемогти на конкурсі артистів естради з номерами – «Чаплін» і «Мишка».

У Ленінградському театрі Райкін продовжив виступати на сцені, оволодівши жанром конферансу. Його виступи мали настільки великий успіх, що через 3 роки молодому артисту довірили місце художнього керівника театру.

В період Великої Вітчизняної війни (1941-1945) Аркадій давав концерти на фронті, за що був представлений до різних нагород, включаючи орден Червоної Зірки.

Після війни гуморист повернувся в рідний театр, показуючи нові номери і програми.

Гумор

В кінці 40-х років Райкін спільно з сатириком Володимиром Поляковим створює театральні програми: «На чашку чаю», «Не проходьте мимо», «Відверто кажучи».

Виступи хлопця швидко набули всесоюзну популярність, унаслідок чого їх почали показувати по телебаченню і крутити по радіо.

Особливо глядачам подобалися ті кімнати, в яких чоловік моментально видозмінювати свій вигляд. Як наслідок, йому вдалося створити велику кількість різних персонажів і показати себе в якості майстра сценічного перевтілення.

Незабаром Аркадій Райкін відправляється з гастролями по закордонним країнам, включаючи Угорщини, НДР, Румунії та Великобританії.

Скрізь куди б не приїжджав російський сатирик, його чекав успіх. Після кожного виступу публіка проводжала його гучними оваціями.

Одного разу, під час гастролей в Одесі, Аркадій Ісаакович познайомився з місцевими молодими артистами. Після цього він запропонував співпрацю тоді ще мало кому відомим Михайлу Жванецькому, а також Роману Карцеву і Віктора Ільченко.

З цією командою Райкін створив безліч яскравих мініатюр, які були прекрасно прийняті радянської публікою. Однією з найбільш відомих сценок стала «Світлофор».

Варто зауважити, що Аркадій Райкін був ледь не єдиним артистом, хто в той непростий час насмілювався говорити про політику і стан справ в країні. У своїх монологах він неодноразово акцентував увагу на тому, як влада здатна зіпсувати людину.

Виступи сатирика відрізнялися гостротою і сарказмом, але в той же час завжди були коректні і інтелігентні. Дивлячись його номера, глядач міг прочитати між рядків те, що хотів сказати в них автор.

Керівництво Ленінграда, з обережністю ставився до гумористу, внаслідок чого між місцевими чиновниками і Райкіним були досить натягнуті стосунки.

Це призвело до того, що Аркадій Ісаакович звернувся з особистим проханням до самому Леоніду Брежнєву, попросивши того влаштуватися в Москві.

Після цього гуморист зі своєю трупою переїхав до столиці, де продовжив творити в Державному театрі мініатюр.

Райкін давав концерти і представляв нові програми. Через кілька років Державний театр мініатюр був перейменований в «Сатирикон».

Цікавий факт, що сьогодні керівником «Сатирикону» є син великого артиста – Костянтин Райкін.