Анна Андріївна Ахматова (Горенко) — талановита і визнана всім світом поетеса, біографія якої оповідає про трагічну долю покоління останніх представників дворянського стану Російської Імперії, доповненої драмою, характерною для життя багатьох творчих особистостей.

Роки життя: 1889 — 1966.

Будучи гнаної більшу частину свого літературного життя, неодноразово переживаючи репресії у відношенні близьких, Анна Ахматова не переставала писати навіть у найважчі моменти.

Відбиток трагедії, накладений на творчість поетеси, надав йому особливу духовну силу і надрив.

Кращі вірші Анни Ахматової

Світове визнання заслужили багато творів поетеси.

Кожне народжувалося з особливого приводу, ставало логічним продовженням подій її життя:

1. Перший збірник віршів поетеси вийшов в 1912 році під назвою «Вечір», незадовго до народження її сина. У ньому вже було безліч віршів, які зробили ім’я Ахматової безсмертним: «Муза», «Сад», «Сіроокий король», «Любов».
2. Другий збірник був опублікований вже в 14 році, перед початком I Світової війни, під назвою «Чотки». Він вийшов набагато більшим тиражем, але б перевиданий ще неодноразово. Відгуки критиків відзначали помітний творчий ріст поетеси. В них наголошувалося на переконливість поетичної мови, безліч вдалих літературних прийомів, ритміка і рідкісний стиль поетеси («Олександру Блоку», «Увечері», «Я навчилася просто, мудро жити»).
3. Ще через три роки – за місяць до страшних революційних подій 1917 року, вийшов збірник «Біла зграя». В його рядках, написаних у роки участі Росії в I Світовій війні, вже слабше чуються відтінків інтимних переживань ліричної героїні, якими рясніли вірші з попередніх збірок. Ахматова стає суворіше, патріотичніший, трагічніше, відчутно проявляється звернення до Божественного («Пам’яті 19 липня 1914», «Высокомерьем дух твій помрачен»). Помітно вдосконалюється поетичний склад. Це був найкращий час її життя, що дає повну свободу для творчості.
4. Збірник «Подорожник» вийшов в один з найважчих років для поетеси — у 1921 році, коли вона дізнається про самогубство брата, про розстріл колишнього чоловіка і батька своєї дитини Миколи Гумільова, про смерть одного А. Блоку. До нього увійшли вірші, написані переважно у 17-20-ті роки. Заголовок поетеса вклала думка про те, що революція, знищивши культурну спадщину країни і зробивши неможливим виростання «культурних рослин», прирекла її майбутнє на запустіння — на «бур’янисті трави». Тема квітучого саду, теплою лірики попередніх збірок майже не зустрічається, настрій мінорний і замислене («І ось одна залишилася я», «Відразу стало тихо в хаті»). Біль і засудження чути у віршах від того, що колір нації залишає країну широким еміграційним потоком («Ти – відступник: за зелений острів»).
5. У збірнику «Anno Domini MCMXXI» радісних рядків зовсім мало. Він народився вже після пережитих Ганною потрясінь, тому веде читача по стежці смутку і відчаю («Наклеп», «Передбачення»), якої пройшла сама поетеса.
6. І апофеоз трагічних сторінок творчості Ахматової – поема «Реквієм», присвячена репресіям 30-х років. Страждання матері, син якої страждає в тюремних катівнях — лише епізод в глобальній скорботи цілого народу, синів і дочок якого перемелює бездушна державна машина.

Коротка біографія Анни Ахматової

Майбутня поетеса народилася в 1889 році в Російській Імперії, в Одесі. З 6 дітей сім’ї потомствених дворян Горенко віршів не писав ніхто крім Анни.

Після переселення в Петербург Ганна в 10-річному віці вступила на навчання в Царскосельскую Маріїнську гімназію, у 17 років – в Фундуклеївську гімназію в Києві, а 1908-10 рр. – закінчила Вищі жіночі історико-літературні курси.

Ранні роки

Вже в ранньому дитинстві вона вивчила французьку мову, а в 11 років написала перший вірш.

У літні місяці сім’я Горенко вивозила дітей, які хворіють на туберкульоз, на морі — у них був будинок в Криму.

Ганна на морському узбережжі мала славу «дикої панночкою», бо не відчувала себе обтяженої світськими вимогами — купалася, засмагала, бігала босоніж, зовсім як прості діти «неблагородних кровей».

Згодом вона згадає своє привільне дитинство в поемі «У самого моря», буде повертатися до цієї теми і пізніше.

Особисте життя

Нещаслива жіноча доля переслідувала її все життя, незважаючи на велику кількість чоловічої уваги. Перший союз без любові, з важкою і неспокійною сімейним життям, короткий другий і болісний третій шлюби, окончившиеся розлученнями.

У той же час, чарівність, розум і талант поетеси не тільки здобули їй літературну славу, але і забезпечили безліччю шанувальників. Знаменитий скульптор і художник Амадео Модільяні був зачарований юною поетесою ще при першій її поїздці в Європу з Гумільовим.

Тоді ж з’явився перший, самий знаменитий портрет Ахматової – начерк з кількох штрихів, яким вона дорожила більше всіх інших.

Палкі листи, адресовані Ганні Модільяні, вона зберігала, і одного разу дозволила Гумільову виявити їх – в якості помсти за його зраду. Це допомогло їй прискорити розлучення.

Інший шанувальник – художник і літератор Борис Анреп, якого вона особливо виділяла з маси інших. Йому поетеса присвятила кілька десятків віршів.

Композитор і музичний критик Артур Лур’є, філософ і дипломат Ісайя Берлін теж залишили слід в житті російської поетеси, поповнивши список її шанувальників. Берлін навіть сприяв отриманню Ахматової докторського ступеня Оксфордського університету, через багато років — вже на заході її життя.

Чоловіки Ахматової

Заміж за Миколу Гумільова, свого першого чоловіка, Анна вийшла, будучи закоханою в іншого. Вона змирилася з долею, поступившись довгих залицянь екзальтованого шанувальника, зробив кілька спроб самогубства через нерозділене кохання. Близькі нареченого настільки не схвалювали цей шлюб, що навіть не з’явилися на церемонії вінчання.

Гумільов, будучи талановитим поетом, дослідником і непересічною особистістю, був не готовий до сімейного життя. Незважаючи на палке кохання до юної Ганні до весілля, він не намагався зробити свою дружину щасливою. Творча ревнощі, зради з обох сторін, відсутність душевної близькості не сприяли збереженню сім’ї. Тільки тривалі відлучки Гумільова дозволили відтермінувати розлучення на цілих 8 років.

Розлучилися вони за його чергового захоплення, але продовжували підтримувати дружнє спілкування. В шлюбі народився єдиний син Анни – Лев Гумільов. Через три роки після розлучення Н. Гумільов був розстріляний радянською владою як переконаний монархіст, за неінформування про нібито контрреволюційній змові.

Другий чоловік, з яким Ганна вступила в шлюб відразу після розлучення з Гумільовим — Володимир Шилейко, був талановитим ученим і поетом. Але, сильно ревнуючи дружину, він обмежував її свободу, спалював кореспонденцію, не дозволяв складати вірші. В трагічний для Ганни 1921 рік вони розійшлися.

З третім чоловіком Ахматова прожила цивільним шлюбом 15 років, з 1922 року. Микола Пунін теж не був вихідцем з народу» — він був великим вченим, мистецтвознавцем, критиком, займав значні посади у владних структурах.

Але, як і дві попередніх чоловіків, він теж ревнував Ганну до творчості, всіляко намагався принизити її поетичний талант. Ахматової довелося жити з сином вдома у Пуніна, де жили також його перша дружина з дочкою. Діти перебували не в рівних умовах, перевага завжди віддавалася дочки Миколи, що сильно засмучувало-Ганну.

Коли Пуніна заарештували перший раз, Ахматової вдалося домогтися його звільнення. Через деякий час він розлучився з Анною, створивши сім’ю з іншою жінкою. Поживши кілька років у новому шлюбі, був знову заарештований, і з ув’язнення вже не повернувся.

Творчість Ахматової

Срібний вік російської поезії був багатий на таланти і літературні течії. Творчість Ахматової — яскравий взірець такого самобутнього напряму в літературі як акмеїзм, основоположником, а також головним авторитетом якого був М. Гумільов.

Цікаво, що публіка, не особливо даруючи вірші самого Гумільова, з захопленням поставилася до нової представниці течії, яка швидко стала повноправним учасником «Цеху поетів».

Світ поезій ранньої Ахматової складається з чітких форм, яскравих емоцій, що досягаються образністю і ритмікою мови, не відводячи в символічність, розмитість і незрозумілість містичних образів.

Чіткі розповідні фрази робили рядки, написані нею, близькими і зрозумілими читачеві, не змушуючи вгадувати приховані смисли і підтексти.

Творчий шлях поетеси ділиться на два періоду. Перший будується навколо образу ліричної героїні, люблячої, тонко відчуває і страждає.

У другий період героїня зазнає метаморфози, і виною тому – життєві випробування. Тепер це скорботна мати, жінка, патріотка, гостро відчуває біль страждань свого народу. Іноді кордон в її творчості проводять у Великій Вітчизняній війні, але це не зовсім правильно.

Чіткого поділу цих періодів немає – з кожним збіркою, починаючи з «Подорожника», у героїні все яскравіше проявляється громадянка своєї вітчизни, а у віршах міцніє патріотичний напруження. Дійсно, він досягає апогею на початку 40-х («Клятва», «Мужність»), поштовхом для його виникнення стає Жовтнева революція, а закріплює його трагічний 1921 рік («Anno Domini MCMXXI»).

Після 1924 року її вірші перестають друкувати, а офіційне видання знаменитого «Реквієму» російський читач побачив тільки до кінця 80-х, всього за декілька років до розвалу Радянського Союзу.

Після евакуації з блокадного Ленінграда в Ташкент вона пише багато віршів, які не доходять до публіки. Вона з усіх боків обкладена цензурою і заборонами, живе тільки заробітком за літературні переклади.

Останні роки життя і смерть

Тільки до кінця життя, з 1962 року, лід навколо поетеси починає поступово скресати. З’явилося інше покоління читачів. Опала на Ахматову відходить у минуле — вона виступає на авторських вечорах, її вірші цитують в літературних колах.

За рік до смерті поетесу номінують на отримання Нобелівської премії в області літератури.

Син поетеси останні 10 років до смерті матері не спілкувався з нею. У підсумку Ахматова, будучи відомої і улюбленої літературної публікою, померла на самоті, проходячи санаторне лікування, у поважному віці 76 років. Причина – черговий інфаркт.

Похована поетеса під Санкт-Петербургом, на Комарівському кладовищі. На могилу вона заповіла поставити собі дерев’яний хрест.

Місце її поховання Лев Миколайович облаштував сам, з допомогою студентів, побудувавши з каміння фрагмент табірної стіни з тюремним віконцем. До такої стіні Ганна 1,5 року приходила передавати передачі синові.

Цікаві факти з біографії Анни Ахматової

Перерахувавши найголовніше, додамо ще кілька цікавих фактів з життя і творчості поетеси:

1. Батько майбутньої поетеси, Андрій Антонович – морський офіцер і дворянин, не схвалював її поетичних експериментів, вимагаючи не срамить його прізвища своїми віршиками. Ганна Андріївна образилася, тому вже з 17 років почала підписуватися як Ахматова, взявши прізвище прабабусі по матері, наступниці старовинного роду князів Чагадаевых і татарської гілки Ахматовых. Згодом, після першого розлучення, поетеса прийме свій псевдонім як прізвище, офіційно. На розпитування про національності вона завжди відповідала, що відбувається з татарського роду, що бере початок від хана Ахмата.
2. У 1965 році Комітет з присудження Нобелівської премії, розглядаючи дві кандидатури з Росії — Ахматової і Шолохова, схилявся до того, щоб поділити суму порівну між номінантами. Але в підсумку перевагу надали Шолохову.
3. Після смерті А. Модільяні знайдено кілька невідомих раніше начерків. Зображення натурниці дуже сильно нагадує образ молодої Анни, про який можна судити за її фото.
4. Син поетеси не простив свою матір за те, що вона не визволила його на свободу, звинувачуючи її в самозакоханості і відсутність материнської любові. Сама Ганна завжди визнавала, що вона погана мати. Людина неймовірно обдарований, харизматичний і захоплений науковою діяльністю, Лев Миколайович відчув на собі всю міць репресивної державної машини, позбавила його здоров’я і мало не зламала його остаточно. Він був упевнений, що мати могла, але не особливо прагнула допомогти йому із звільненням з тюремних катівень. Особливо він ненавидів поему «Реквієм», вважаючи, що тим, хто ще живий, реквієм не присвячують, а мати занадто поквапилася поховати його.
5. Ахматова померла в день смерті Сталіна 5 березня.

Про подробиці життя цієї унікальної жінки ми дізнаємося з її щоденника, з яким вона не розлучалася все свідоме життя. Твори, написані Ахматової, теж допомагають відновити події тих років, пов’язані з життям не тільки власної, але й сучасників — людей, які були їй різною мірою близькі.

Історія XX століття, перемоловши долі багатьох талановитих людей, завдала незгладимий шкоди російській культурі Срібного століття. За мотивами п’єси Ахматової «Пролог, або Сон у сні» був навіть знятий серіал «Місяць у зеніті», де найголовніша оповідна лінія — біографічні спогади поетеси.