3. Теодор Драйзер
За життя Теодор Драйзер висувався на Нобелівську премію з літератури, але так її і не отримав. Деякі вважають, що причиною тому стала його манера «розкривати гнійники товариства» у своїх книгах.
Він писав реалістично і правдиво, за що регулярно отримував гнівні коментарі критиків, докоряли його в аморальності. Літературний світ кінця XIX – початку XX століть не був готовий до таких одкровень, зате читачі його обожнювали.
«Дженні Герхардт», «Американська історія», «Принц, який був злодієм» – ці та багато інші твори лягли в основу сценарію фільмів, кращі з яких були зняті в середині минулого століття.
Якщо вас не лякає старомодна картинка, то «Сестра Керрі» 1952 року та «Дженні Герхардт» 1933-го безумовно варті того, щоб витрачати на них час.
2. Ернест Хемінгуей
Хемінгуей, на відміну від Драйзера, свою «Нобелівку» отримав, як і Пулітцерівську премію по літературі.
Він прославився не тільки своїми книгами, але життям, повної пригод. Йому не було ще й 20 років, коли він повернувся з Першої Світової війни дорослим чоловіком з медалями і пораненнями. На фронті він сформувався, як особистість, а як письменник він «народився» у Парижі, куди переїхав у 1921 році.
«Старий і море» (за цією повістю знято відмінний мультфільм Олександра Петрова в 1999 році), «По кому дзвонить дзвін» (є однойменна драма Сема Вуда 1943 року), «Сніги Кіліманджаро» (екранізований Генрі Кінгом з Грегорі Пеком у головній ролі) – це лише мала частка його робіт.
