Теорія відносності

Найбільшого успіху Альберту Ейнштейну вдалося досягти у розвитку теорії відносності. Його ідеї буквально перекроїли наукові фізичні уявлення, які до цього ґрунтувалися на ньютонівській механіці.

Варто зауважити, що за своєю структурою теорія відносності була настільки складною, що в повному обсязі її розуміли лише одиниці. Тому в школах і вузах викладалася тільки спеціальна теорія відносності (СТО), яка була частиною загальної.

У ній йшлося про залежність простору і часу від швидкості: чим швидше рухається об’єкт, тим більше спотворюються його розміри, так і час.

Ейнштейн у молодості

Згідно СТО подорожі в часі стають можливими за умови подолання швидкості світла тому, виходячи з неможливості подібних подорожей, введено обмеження: швидкість будь-якого тіла не в змозі перевищити швидкість світла.

При невеликих швидкостях простір і час не спотворюються, а отже в таких випадках діють традиційні закони механіки. Проте при великих швидкостях, спотворення стають помітними, щоб було доведено науковими експериментами.

Варто зауважити, що це лише мала дещиця як спеціальної, так і загальної теорії відносності.

Альберт Ейнштейн неодноразово номінувався на Нобелівську премію. У 1921 р. він удостоївся цієї почесної нагороди «За заслуги перед теоретичною фізикою і за відкриття закону фотоелектричного ефекту».