Відомий український політик, який обіймав пост міністра оборони в трьох урядах поспіль, відзначився кількома гучними висловами на національному телебаченні. У 2014 році Анатолій Гриценко запропонував убити президента Росії в прямому ефірі політичного ток-шоу “Шустер Live”. Є активним прихильником вступу країни в Північноатлантичний альянс.

Ранні роки

Народився Анатолій Степанович Гриценко 25 жовтня 1957 року в невеликому українському селі Багачівка Черкаської області. Сім’я через три роки переїхала в місто Ватутіне, в якому і зараз живе його мати. Ганна Тихонівна до виходу на пенсію працювала на будівництві. Батько, Степан Дем’янович, брав участь у Великій Вітчизняній війні. Закликали його у вісімнадцятирічному віці, служив сапером, потім танкістом. Помер у 2013 році. Брат Віталій – офіцер запасу, служив в авіації.

Навчався в місцевій середній школі, де з першого класу хлопчика називали Анатолієм Степановичем. Так придумали вчителя, щоб якось розрізняти з тезкою, в класі був ще один Анатолій Гриценко. Хлопчик любив багато читати, хоча над уроками довго не сидів, але все одно отримував відмінні оцінки. У дитячі роки спочатку хотів стати кранівником, як батько, потім вирішив стати рятувальником. Однак після восьмого класу подав документи в Київське суворовське училище (нині ліцей імені Богуна). До такого вибору його підштовхнули військові фотографії батька. Мама сильно засмутилася, адже хлопчик пішов з дому в чотирнадцять років.

Армія – школа життя

Анатолій Гриценко легко здав вступні іспити, роки навчання пролетіли швидко. У 1974 році закінчив із золотою медаллю суворовське училище. Молодий чоловік мріяв стати льотчиком, але підвела зір. Тому пішов вчитися в Київське вище військове авіаційне інженерне училище, яке теж закінчив з відзнакою. Після проходження військової служби в стройових частинах, в 1981 році вступив до ад’юнктури рідного училища. Після успішного захисту кандидатської дисертації протягом восьми років викладав там же.

Після розвалу Радянського Союзу він вдруге прийняв присягу, тепер вже української армії. У 1993 році направлений на навчання в США, де прослухав курси у Військовому інституті іноземних мов і на оперативно-стратегічному факультеті Академії військово-повітряних сил США. Після повернення на Україну продовжив навчання в Академії Збройних сил України, де проходив стажування.

З 1997 по 1999 роки очолював аналітичну службу, яка входить до складу Ради національної безпеки і оборони України. Закінчився армійський період в біографії Анатолія Степановича Гриценка в 1999 році. Після 27 років служби в радянській та українській армії він звільнився в запас у званні полковника.

На громадянської службі

В цьому ж році був призначений президентом Українського центру економічних і політичних досліджень, який пізніше став носити ім’я його засновника Разумкова, раптово помер. Інформаційним партнером дослідницької організації став тижневик “Дзеркало тижня”. У ці ж роки Анатолій Гриценко на громадських засадах консультував парламент і уряд країни.

У 2004 році входив у виборчу команду кандидата в президенти України Ющенка, керував інформаційно-аналітичним забезпеченням передвиборної компанії. Був автором програми дій майбутнього глави держави “10 кроків назустріч людям”

На міністерському посту

Міністром оборони Анатолій Гриценко був вперше призначений у 2005 році. Пропрацював на цій посаді близько чотирьох років, у трьох українських урядах. При ньому, вперше за останні роки, фінансування оборони було отримано в повному обсязі, а потім і зросла більш ніж наполовину. Майже на стільки ж зросли показники бойової підготовки. Є активним прихильником вступу країни в НАТО.

У 2007 році підтримав ідею можливості заміни строкової служби в армії грошовою компенсацією. Став першим високопоставленим чиновником, який почав оплачувати послуги службового транспорту. Його неодноразово критикували за мляву боротьбу з корупцією та порушеннями, також звинувачували в нецільовому витрачанні коштів. Треба віддати йому належне – Гриценко Анатолій Степанович так і залишився полковником.

Народний обранець

У 2007 і 2014 році обрався у Верховну Раду країни, де займався питаннями оборони і національної безпеки. У 2010 І 2014 роках був кандидатом у президенти країни. В обох випадках виконав програму-мінімум – “показати гідний результат”. Для політичної біографії Анатолія Гриценка участь у виборах стало хорошим кроком щодо підвищення впізнаваності громадянами країни.

З початком військового конфлікту на сході України зробив кілька гучних заяв:

• потрібно збивати російські літаки і підривати поїзди;
• Путін – головний диверсант;
• потрібно фізично усунути президента Росії.

Особиста інформація

Майбутній політик одружився після четвертого курсу училища. Від першого шлюбу у нього син і дочка. З першою дружиною вони розлучилися в 2002 році, коли діти вже були дорослими і з розумінням поставилися до рішення батьків. З першою дружиною вони прожили 24 роки.

З другою дружиною Юлією Володимирівною Мостовий, він познайомився, будучи вже зрілим і успішною людиною. Спочатку вони просто співпрацювали, потім зародилися відносини, які переросли у кохання. Юлія працює головним редактором видання “Дзеркало тижня”. Новинний портал висвітлює ключові події України, розміщує аналітичні матеріали, економічні та політичні огляди. Подружжя виховує сина Юлії від першого шлюбу. Її перший чоловік помер від важкої хвороби. Молодша донька Аня – їх спільна дитина. Зі старшими дітьми Анатолій Гриценко підтримує хороші стосунки.