У Стародавньому Римі і в Середні століття

У республіканський період в Римі найголовніші його акти охоронялися квесторами. Останні були римськими магістратами, спочатку – помічниками консулів, а потім вони стали спеціалізуватися у кримінальної юрисдикції, завідували скарбницею і державним архівом. Місцем зберігання документації був аерарій, де одночасно перебувала і скарбниця. Ще більш важливим був архів жерців.

Постанови, які видавали еділи, спочатку зберігали в храмі Церери (богині родючості). Потім, поряд з постановами консулів і сенату, їх стали поміщати в Капітолійський храм.

Кожна римська родина з великою повагою ставилася до своїх документів, вона містила їх в особливому приміщенні, яке називалося таблинум, і знаходилося поруч з атріумом.

В імператорський період, і в особливості у Візантійській імперії, архіви отримали велике розвиток. Найголовніша державна документація розміщувалася в палаці правителя. У провінціях перебували окремі архіви, які були добре облаштовані.

Середньовічні володарі теж створювали сховища документів, цим займалися як сюзерени, так і їх васали. У церков і монастирів такі сховища були особливо багатими. Пізніше архіви були відкриті, і в містах. Архівна спадщина, залишене середньовічною Європою, перейшло до новим державам. У них адміністрації, які займалися архівною справою, взявши за приклад Францію, стали розвивати його. Особливо широкого розмаху воно набуло в 40-е роки 19-го століття.