Причини «арабської весни»

• Масова корупція в чиновницькому апараті.
• Безробіття.
• Низький рівень життя населення в ряді арабських країн.
• Політичні репресії проти інакомислячих.
• Розбіжності на політичному ґрунті сунітів і шиїтів (Бахрейн, Лівія).
• Багаторічне правління однієї династії (Лівія, Сирія, Єгипет).

Наслідки

• Наслідки в Тунісі. Чинний президент був повалений. Влада перейшла до партії «Ен-Нахда», яку складали помірні ісламісти. На наступних президентських виборах влада від ісламістів перейшла до світської партії «Нидаа Туніс». Лідер цієї партії Бедж Каїди Ес-Себсі став новим президентом Тунісу. За час революції в країні загинуло близько 300 людей. У плані економіки, Туніс втратив 4 % внутрішнього валового продукту.
• Наслідки в Йорданії. Протести тривали з січня по серпень 2011 р. Внаслідок почалися протестів король Абдалла II розпустив уряд. Новий виток протистояння намітився з вересня 2012 р., коли новий уряд хотіло підвищити ціни на паливо. Протестувальники вимагали політичної реформи в країні, а також підвищення зарплат для вчителів і лікарів. Король особисто скасував рішення про підвищення цін. У січні 2013 р. відбулися ще одні парламентські вибори. Після цього протести плавно зійшли на немає. В ході зіткнень в Йорданії загинули 3 людини. Економіка держави, незважаючи на масові протести, продовжувала зростати.
• Наслідки в Єгипті. Президент Єгипту Хосні Мубарак, після 30 років правління країною, подав у відставку. У серпні 2012 р. на перших вільних президентських виборах перемогу здобув Мохаммед Мурсі, ісламіст з партії «Брати мусульмани». Його прихильники в парламенті провели ряд законодавчих норм, які посилювали повноваження президента. До кінця 2012 р. Єгипет знову охопили народні хвилювання. На цей раз на бік супротивників ісламістів перейшли військові. У липні 2013 р. Мурсі був відсторонений від влади. На чолі країни став генерал Абдул Фатах Халіл ас-Сісі. Пізніше поваленим президентам були винесені вироки: Мубараку – 3 роки в’язниці, Мурсі – смертну кару. Кількість жертв за час революції і послідували за нею військовими протистояннями налічує близько 4 тис. чол. Зростання економіки Єгипту знизився до 2 % у рік, але в мінус не пішов.
• Наслідки для Ємену. Перші протести проходили мирно. Але пізніше народні повстання придбали масовий характер. На бік протестувальників перейшли лідери впливових племен і військові. Число постраждалих становило кілька сотень людей. У березні 2011 р. президент розпустив уряд. Але у відставку не пішов. Почалося протистояння збройної опозиції і урядових військ, з застосуванням артилерії та авіації. У листопаді президент країни Алі Абдулла Салех передав свої повноваження віце-президенту Абд Раббо Мансур аль-Хаді. Аль-Хаді став наступним президентом Ємену. Але стабільного спокою державі це не принесло. У 2014 р. почалася громадянська війна між хуситами і урядовими військами. Також в конфлікт втрутилося об’єднання сунітських монархій на чолі з Саудівською Аравією. Вони прийняли бік урядових військ Ємену. На сьогоднішній день війна не закінчилася. Уряду підконтрольна лише частина території держави. Кількість жертв у ході цих конфліктів становить понад 10 тис. осіб. Економіка Ємену впала на 13 %.
• Наслідки в Бахрейні. Перші демонстрації пройшли у лютому 2011 р. У відповідь на них влади звільнили ряд політв’язнів і підвищили соціальні виплати. Але протести не вщухли. Спочатку для придушення повстання була залучена поліція, а далі на запрошення короля Хамада в країну прибули 1000 солдатів з Саудівської Аравії і 500 – з ОАЕ. Їх силами було знесено платочный містечко опозиції, далі пішли арешти учасників антиурядових акцій. За період протистоянь загинуло 120 осіб. Зростання ВВП знизився до 2 % в рік.
• Наслідки в Лівії. Протести почалися в Кіренаїка – східній частині Лівії. Жертви від дій поліції з’явилися вже з перших днів протистояння. Незабаром під контроль повстанців перейшли всі великі міста сходу країни. На бік повстанців перейшли військові підрозділи, глава МВС та інші чиновники режиму Муамара Кадаффі. Почалася повноцінна громадянська війна. На одній стороні виступали прихильники лідера країни Муамара Кадаффі, на іншій – племена і повстанські угруповання. Під час бойових дій застосовувалося важке озброєння. В ході цієї війни, повстанці, за допомогою військових сил Франції, Великобританії і США, здобули перемогу. Муамар Каддафі був убитий. У серпні 2012 р. в результаті проведення виборів, влада перейшла до нового парламенту. Нова влада фактично контролює лише столицю Лівії Тріполі і його околиці. Інша територія контролюється племенами. Єдність країни залишилося в минулому. Військові сутички тривають і по сьогоднішній день. За час війни в Лівії загинуло понад 40 тис. осіб. Економіка країни була зруйнована: ВВП впав більш ніж на 60 % і продовжує опускатися все нижче.
• Наслідки в Сирії. У березні 2011 р. в Сирії почалися масові протести. Поряд з протестами почалися репресії, що проводяться правлячим главою держави Башаром Асадом. Були арештовані тисячі активістів по всій країні встановлювалися військові блокпости. Асад погодився на низку вимог демонстрантів: пообіцяв знизити податки в країні, підвищити заробітні плати, випустити політв’язнів, дати більше свободи ЗМІ. Але народні заворушення тривали. До придушення бунту були залучені військовослужбовці. Але в армії почалося масове дезертирство, солдати переходили на бік опозиції. В кінці 2011 р. деякі міста Сирії вже були під контролем повстанців. Ситуація ще більше загострилася, коли в конфлікт втрутилися інші країни. Ряд арабських монархій і Туреччина почали постачати повстанцям зброю. Іран і Росія стали допомагати армії Асада. Плюс до всього у 2013 р. в Сирії влаштувалася угруповання ИГИЛ (заборонена в Росії), дочірня організація сумнозвісної «Аль-Каїди». Бойові дії носили запеклий характер, застосовувалося новітнє озброєння. Зруйновано сотні міст, вбито понад 300 тис. мирних жителів. Близько 5 млн. сирійців покинули свою батьківщину. За перші 6 місяців конфлікту Сирія втратила близько 6 млрд. доларів. Зруйноване війною держава знищено економічно. Жорстоке військове протистояння триває і на сьогоднішній день.