Б. Н. Єльцин, президент РРФСР (1991 р.) і перший президент Російської Федерації (1991-1999), вважається одним з найодіозніших керівників держави за всю російську історію. У народній пам’яті Єльцин, поряд з президентом СРСР М. С. Горбачовим, назавжди залишиться головним руйнівником Радянського Союзу і винуватцем відкату Росії в положення країни «третього світу» і стрімкого зубожіння населення.

Герой свого часу

Біографія молодого Єльцина – свого роду зразок «радянської мрії», історія трудового шляху людини з низів на самий верх. Уродженець уральської глибинки, Єльцин здобув вищу освіту інженера-будівельника і 13 років пропрацював у будівельній галузі р. в Свердловську (нині р. Єкатеринбург), піднявшись від простого робітника до директора домобудівного комбінату. У 1961 р. Єльцин вступив в КПРС, у 1968 р. перейшов з директорської посади в Свердловський обком КПРС, де спочатку теж займався питаннями будівництва. У 1976 р. став першим секретарем обкому – тобто «губернатором» Свердловської області.

З початком Перебудови, Єльцина в 1985 р. перевели в Москву, на роботу в столичному апараті Партії. Перші пару років завзятий поборник горбачовських реформ, поступово Єльцин розчарувався в них і почав виступати з критикою курсу, партійців і особисто Горбачова, чим створив собі репутацію «опального правдолюба» і популярність серед мас.

29 травня 1990 р. він став головою Верховної Ради РРФСР. В цей час в Радянському Союзі вже набрали чинності відцентрові процеси розпаду держави, так званий «парад суверенітетів» союзних республік. З подачі Єльцина, 12 червня 1990 р. ЗС РРФСР теж прийняв декларацію про суверенітет.

Основні події президентства Б. Н. Єльцина

Практично, з середини 1990 р. всі дії Єльцина були спрямовані на остаточну ломку СРСР і перетворення Росії з союзної республіки в повністю самостійна держава – і на збереження верховної влади в межах цієї держави:

• 17 березня 1991 р.одночасно із всесоюзним референдумом про збереження СРСР, в Росії відбувся також референдум про заснування поста президента РРФСР. Близько 2/3 учасників висловилися «за», і 12 червня 1991 р. відбулися вибори президента РРФСР, на яких Єльцин був обраний на цю посаду більшістю у 57% голосів.
• Незважаючи на рішення референдуму про збереження СРСР, державний криза продовжував розвиватися. Горбачовим і керівниками союзних республік було прийнято рішення про підписання 20 серпня 1991 р. нового договору, що перетворив СРСР у Співдружність суверенних Держав. У відповідь на це, частина радянських керівників на чолі з віце-президентом Янаєвим і головою КДБ Крючкова 18 серпня 1991 р. утворили Державний Комітет з Надзвичайного Стану (ДКНС) і спробувала зірвати підписання нового договору. Горбачов був блокований на державній дачі в Криму, в Москву були введені війська і бронетехніка. Єльцин з соратниками 19 серпня виступили зі зверненням до росіян, у якому оголосили ГКЧП в спробі державного перевороту, і стали збирати супротивників Комітету біля будівлі Верховної Ради РРФСР. Прихильникам Єльцина вдалося дискредитувати ГКЧП і перетягнути на свою сторону військових командирів, що призвело до згортання ГКЧП 21 серпня. Підписання договору про створення ССД було перенесено на 9 грудня 1991 р.
• За рішенням внутрішнього референдуму 1 грудня 1991 р. Україна декларувала незалежність від СРСР. Після цього Єльцин заявив про безглуздість підписання нового союзного договору. 7-8 грудня він провів зустріч з президентом України Кравчуком і головою Верховної Ради Білорусі Шушкевичем, підсумком якого стало підписання т. н. «Біловезької угоди» про ліквідацію СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня на конференції в Алма-Аті була прийнята додаткова декларація, яка підтвердила розпад Радянського Союзу і приєднання до СНД ще 8 колишніх союзних республік.
• Після демонтажу СРСР, найважливішим завданням уряду Росії стало переведення економіки країни на ринкові рейки. Були підготовлені програми приватизації промислових підприємств та інших активів, за радянської влади були у власності держави; оголошена свобода торгівлі. Замість обіцяного населенню порівняно легкого переходу до нової економічної моделі, ці заходи привели до катастрофи: гіперінфляції рубля, знецінення заощаджень, зупинки частини промисловості, масових невиплат зарплат і безробіття. Встановлений порядок приватизації привів до того, що підприємства, в основному, цілком переходили у власність колишніх керівників; а невелика група осіб встановила контроль над цілими промисловими конгломератами. Рівень життя широких мас населення катастрофічно впав. Економічна розруха призвела до вибухового зростання криміналу в країні.
• З розпадом СРСР, сепаратистські тенденції в Росії не тільки не зникли, але посилилися. Особливо складною була обстановка на Північному Кавказі, де влітку 1991 р. колишній генерал-майор Радянської армії Дудаєв оголосив про створення незалежної Чеченської Республіки Ічкерії (ЧРІ). Ця «держава» не було офіційно визнано ніким, і швидко перетворилася в розсадник криміналу і радикального ісламізму. При цьому, незважаючи на «незалежність» Чечні, вона напівлегальними шляхами продовжувала отримувати фінансування з федерального бюджету, а її незаконні збройні формування присвоїли величезні арсенали з радянських складів. Хоча проблема Чечні хвилювала Єльцина практично з самого початку, Москва з різних причин не вживала жодних заходів.
• З 1992 р. вже в Російській Федерації розвивався політичний криза, викликаний ситуацією двовладдя: хоча фактичним керівником держави був президент, згідно Конституції вищої законодавчої і виконавчої владою володів З’їзд народних депутатів. Єльцин прагнув переломити цю ситуацію на свою користь, що зустрічали рішучу протидію віце-президента Руцького і керівника Верховної Ради РФ Хасбулатова. 28 березня 1993 р. парламент спробував оголосити Єльцину імпічмент, проте для цього не вистачило голосів. 25 квітня пройшов референдум про питання довіри президенту, схваливши Єльцина з мінімальною перевагою, що дозволило йому ініціювати розробку нової Конституції.
• Протистояння гілок влади продовжилося й посилилося. 21 вересня 1993 р. Єльцин своїм указом №1400 наказав розпуститися Верховної Ради і З’їзду народних депутатів; які, в свою чергу, звинуватили його у спробі перевороту. 3-4 жовтня в Москві відбулися збройні зіткнення між прихильниками парламенту і вірними Єльцину військами: будівля Верховної Ради було розстріляно з танків, а депутати і демонстранти розігнані; були численні жертви.
• 12 грудня 1993 р. на референдумі була прийнята нова Конституція, згідно з якою президент отримав всю повноту виконавчої влади. З’їзд народних депутатів і Верховна Рада виявилися скасовані, замість них федеральним законодавчим органом стало двопалатні Федеральні збори, що складається з Державної думи і Ради Федерації. Перші вибори до Держдуми і ради федерації відбулися одночасно з референдумом по Конституції.
• У 1994 р. всередині Чечні почалися збройні зіткнення різних політичних угруповань. Після невдачі підтриманих центром супротивників Дудаєва, було вирішено розгромити сепаратистів силами російських військ. У грудні 1994 р. в Чечню увійшла велика група частин Міністерства оборони і МВС – це подія вважається початком т. н. Першої чеченської війни, що тривала більше півтора років. На першому етапі федеральні сили з великими труднощами і втратами зайняли столицю Чечні р. Грозний, до літа 1995 р. – встановили частковий контроль над більшістю територій республіки, але не змогли розгромити загони чеченських бойовиків. Друга половина 1995 р. і весна 1996 р. пройшли в спробах встановити перемир’я, прерывавшихся окремими боями і чеченськими терактами в Росії; у квітні 1996 р. був ліквідований Дудаєв. Після переобрання Єльцина президентом 3 липня 1996 р., бойові дії поновилися, але в серпні федеральні війська були вибиті з Грозного і понесли великі втрати. Це призвело до підписання 31 серпня т. н. Хасавюртовскіе угод, за якими ЧРІ продовжила своє існування.
• Протягом 1990-х рр. економічна ситуація в країні залишалася надзвичайно складною. До 1997 р. намітилось деяке зростання, однак він виявився зведений на «ні» зовнішніми і внутрішніми факторами: в Росії зберігалася політична нестабільність; до того ж, у цей час у Південно-Східній Азії почалася фінансова кризаспричинила зниження попиту на російську нафту і її здешевлення. До серпня 1998 р. ця ситуація призвела до нової економічної кризи: було вирішено відмовитися від підтримки курсу рубля до долара, що призвело до чергового знецінення рубля, хвилі банкрутств і зниження рівня життя. Технічний дефолт зробив Росію непривабливою для інвесторів, що змусило її вдатися до великого позики у МВФ, але гроші були украдені.
• Провали Єльцина на президентському посту призвели до того, що в травні 1999 р. вже Державна дума спробувала оголосити йому імпічмент, але ця спроба не увінчалася успіхом.
• У серпні 1999 р. загони чеченських бойовиків вторглися в сусідній Дагестан; в республіці почалися бойові дії, які тривали до середини вересня, коли бойовики були витіснені. Протягом цієї кампанії, в російських містах-Москві, Буйнакську і Волгодонську терористами були підірвані жилі будинки, що призвело до сотень жертв. У відповідь на терористичну загрозу, федеральний центр знову ввів в Чечню війська. Активна фаза т. н. Другої чеченської війни тривала до весни 2000 р. і завершилася винищенням великих загонів бойовиків. Зачистка терористичного підпілля офіційно закінчилася лише в 2009 р.
• До кінця 1999 р. Єльцин, тверезо оцінивши результати своєї діяльності і політичні перспективи, прийняв рішення достроково піти у відставку. Він заявив про це публічно 31 грудня 1999 р.; велика частина населення країни дізналася про це за хвилини до настання Нового року. Виконуючим обов’язки президента був призначений молодий прем’єр-міністр Ст. Ст. Путін.

Втомився і пішов

Час знаходження Єльцина при владі в Росії за всіма прикметами було часом розквіту олігархічного капіталізму в країні. Величезні економічні потужності, що дісталися Росії у спадок від СРСР, були захоплені купкою наближених до влади і частково розбазарені, а сфера впливу Радянського Союзу – зникла.

Практично єдине, що можна вважати плюсом часу Єльцина – при ньому в країні дійсно існувала майже вільна конкуренція політичних сил і широка свобода слова, принаймні.Б.Н. Єльцин, президент РРФСР (1991 р.) і перший президент Російської Федерації (1991-1999), вважається одним з найодіозніших керівників держави за всю російську історію. У народній пам’яті Єльцин, поряд з президентом СРСР М. С. Горбачовим, назавжди залишиться головним руйнівником Радянського Союзу і винуватцем відкату Росії в положення країни «третього світу» і стрімкого зубожіння населення.