Толстой і релігія

Незважаючи на те, що вище описані твори мали колосальний успіх, письменникові це не викликало ніякої радості.

Він перебував у депресивному стані і переживав глибоку внутрішню спустошеність.

У зв’язку з цим, черговим етапом біографії Толстого став безперервний, практично судомний пошук сенсу життя.

Спочатку Лев Миколайович шукав відповіді на питання у Православній церкві, проте це не принесло йому ніяких результатів.

З часом він почав всіляко критикувати як саму Православну церкву, так і взагалі християнську релігію. Свої думки з цих гострих питань він став публікувати у виданні «Посередник».

Основна його позиція полягала в тому, що християнське вчення гарне, а от сам Ісус Христос ніби й не потрібен. Саме тому він вирішив зробити свій власний переклад Євангелія.

Взагалі релігійні погляди Толстого були вкрай складними і заплутаними. Це була якась неймовірна суміш християнства і буддизму, приправлена різними східними віруваннями.

У 1901 році вийшло визначення Святійшого Урядуючого Синоду про графа Льва Толстого.

Це була постанова, в якому офіційно сповіщалось, що Лев Толстой більше не є членом Православної церкви, так як його публічно висловлене переконання несумісні з таким членством.

Визначення Священного Синоду іноді помилково трактують, як відлучення (анафема) Толстого від церкви.

Авторські права і конфлікт з дружиною

У зв’язку зі своїми новими переконаннями, Лев Толстой хотів роздати всі свої заощадження і відмовитися від власного майна на користь бідних. Проте його дружина Софія Андріївна, висловила категоричний протест у цьому відношенні.

У зв’язку з цим в біографії Толстого намітився головний сімейна криза. Коли Софія Андріївна дізналася, що її чоловік публічно відмовився від авторських прав на свої твори (що, по суті, було їх головним джерелом доходу), у них почалися запеклі конфлікти.

Із щоденника Толстого:

«Не розуміє вона, і не розуміють діти, витрачаючи гроші, що кожен рубль, проживаемый ними і наживаемый книгами, є страждання, ганьбу мою. Ганьба нехай, але за що ослаблення тієї дії, яка могла б мати проповідь істини».

Зрозуміло, зрозуміти дружину Льва Миколайовича нескладно. Адже у них було 9 дітей, яких він, за великим рахунком, залишав без засобів до існування.

Прагматична, раціональна і діяльна Софія Андріївна не могла дозволити цьому статися.

У кінцевому рахунку, Толстой склав формальне заповіт, передавши права молодшої дочки, Олександрі Львівні, яка повністю співчувала його поглядам.

При цьому до заповіту додавалася пояснювальна записка, що насправді ці тексти не повинні стати чиєюсь власністю, а повноваження з спостереження за процесами бере на себе В. Р. Чортків – вірний послідовник і учень Толстого, який повинен був забрати всі твори письменника, аж до чернеток.